Боротьба з непокірними вимагала пошуку союзників, і Акбар, відкинувши забобони, поповнив свій гарем кількома раджпутськими княжнами, після чого частина раджпутів пішла служити моголам, а раджпутів-«незалежників» Акбар нещадно вирізав, здобувши в 1568 p. штурмом Чітор. Нерви в падишаха виявилися міцнішими, ніж у гуджаратського Бахадур-шаха, тому джаухар Акбара не злякав, і землі раджпутів були приєднані до імперії. Наступною жертвою став Гуджарат, де після зрадницького вбивства португальцями в 1537 p. султана Бахадур-шаха тривали безперервні усобиці: в 1572 p. моголи захопили всі багаті торговельно-ремісничі центри Західної Індії. Ще два роки чинила опір Бенгалія, однак її Акбар завоював.

Влада не дуже втручалася у внутрішні справи сільських общин індусів, але чиновники всіляко спонукали селян розширяти посівні площі, а податки не перевищували 1/3 врожаю. Це багато, проте індуси з такою ставкою змирилися й не бунтували.

Знову зміцнилася в імперії система джагірів, а обсяги халіси (земельні ділянки, що належали виключно державі) суттєво збільшилися внаслідок конфіскацій у розгромлених політичних супротивників. Що ж до приватного привілейованою землеволодіння (вакф, мульк), то його держава всіляко обмежувала. Загальна площа таких ділянок не перевищувала 3% орних земель у країні.

У містах знову розквітли своєрідні індійські ремесла, лихварство (900% річних) і зовнішня торгівля, чому сприяло зменшення митних зборів до 1,5% вартості товару та введення єдиних для імперії грошової системи й системи виміру.

Особливий успіх мала релігійна реформа Акбара. Її метою було розширення соціальної бази режиму. Вже в 1564 p. падишах скасував джизью (подушну подать з усіх немусульман імперії).

Наступним кроком стало проголошення в імперії політики «загального миру» (сульх-і кул) і припинення будь-яких переслідувань чи правових обмежень щодо немусульман. Щоб запобігти антивладним заколотам мусульман-джагірдарів, систему джагірів ліквідували ще в 1574 p., перевівши все військо на грошове утримання з бюджету: такі «державні» службовці іменувалися накді («котрим платять готівкою»). Землі повернули в халісу. Пізніше Акбар поновив дмсагіри, але джагірдари поводилися надалі значно спокійніше.

Всі ці новації викликали серед панівної мусульманської страти суспільства масове невдоволення, яке вилилось у 1580 p. в антиакбарівське повстання. Його очолили шейхи та молодший зведений брат Акбара — Мухаммед Хакім. Заколотники оголосили Акбара «єретиком», і лише крайнім напруженням сил та жорстоким терором падишахові вдалося придушити бунт. Ця подія остаточно підштовхнула Акбара до реалізації в 1582 p. ідеї створення нової релігійної системи, яку він назвав дін-і-ілахі («божественна віра»).

Завершивши глобальні реформи, Акбар знову зайнявся зовнішньою політикою. Його генерали (Тодармал, Ханханан, Джаганнатх, Прасад) рвались у бій, і падишах їх більше не стримував. У 1586-1589 pp. моголи захопили Кашмір, який славився килимами, шафраном, бавовною, прохолодним кліматом і дивовижними озерами, тому став для падишаха місцем щорічного літнього відпочинку. В 1590-1601 pp. вояки Акбара завоювали Сінд, Оріссу, Кандагар (відбили в Сефевідів), Ахмеднагар і навіть неприступне місто-фортецю Доулатабад, започаткувавши тим самим завоювання Декану.

«Імперія Великих Моголів» перебувала в зеніті слави, але за реформи треба платити, тому останні роки акбарівського царювання виявилися непростими. Мусульмани не змирилися з утратою своїх привілеїв, розкіш і невпинна релігійно-ідеологічна чехарда розклали армію, а коли падишах почав дихати на ладан, проти нього збунтувався син Селім, який очолив партію ісламських ортодоксів. Смерть Акбара (1605) перервала його оригінальні реформи. Не стало й візира Бірбала, який іще раніше загинув під час походу на пуштунів. На Індію чекала реісламізація.

3. Правління Джахангіра

На престол зійшов Селім, який коронувався під іменем Джахангір (джехангір — «завойовник світу», 1605-1627). Більшість реформ його батька була скасована, дух віротерпимості забутий, мусульманські привілеї й полігамія поновлені, а сам молодий падишах звернувся до шиїзму, який давав йому моральне право пиячити, слухати музику та вживати наркотики. Увійшли в легенду похітливість і жорстокість Джахангіра.

Зміцнивши свою владу, Джахангір негайно поновив завоювання і здобув на цій ниві гучні перемоги. Моголи завершили завоювання Північної Індії, придушили сепаратистсько-егалітарний рух рошданітів в Афганістані, захопили Бенгалію й північну частину Декану, а південно-індійські мусульманські султанати (Ахмеднагар, Біджапур, Голконда) після низки поразок змушені були сплатити імперії велику контрибуцію.

Джахангір тішився безмежністю своєї влади, проте фінал його царювання був трагічним. У боях із султанатами Декану неабиякі військові здібності виявив другий син Джахангіра. За це падишах призначив його спадкоємцем престолу й подарував ім'я Шах-Джахан (шах-джехан — «правитель світу»), та двірцеві інтриги ускладнили політичну ситуацію в державі.

Розвиток індійського господарства на засадах традиційних І східних цінностей досяг апогею і перейшов у інволюцію. Варново-кастова система остаточно загальмувала технологічний прогрес суспільства, а з ним припинилося розширення орних земель; зовнішня торгівля, яка буквально «роздягала» Індію, цілком потрапила до рук іноземців. Нееквівалентний обмін і грабіж з боку іноземців знесилили економіку, на підтримку якої вже не вистачало казкових індійських багатств. Навіть серед мусульман (окрім грабіжницької верхівки) почався різкий спад життєвого рівня: джагірдари, реальні доходи яких скоротилися в результаті «революції цін» на 2/3, не могли прогодуватися й почали жити бандитизмом. Влада підвищувала податки, але загальний господарський регрес перешкоджав збільшенню її доходів. Перестала розвиватися наука, геніальні винаходи якої не знаходили практичного застосування у виробничій сфері. Індія вперше зіткнулася з господарським запустінням і голодоморами (з мільйонами жертв). Система, яка не давала людині розкрити її індивідуальні здібності, вичерпала свій потенціал,