Початок шах-джаханівського царювання не став спокійним навіть після того, як вирізали всіх найближчих родичів падишаха: боротьба з бунтівними намісниками вимагала коштів, і Шах Джахан знову підвищив податки. Це спричинило масовий голод в імперії (вперше в індійській історії!). Особливо постраждав Гуджарат, де від голодної смерті загинуло 3 млн. мешканців, у тому числі городян (купців, ремісників). Навіть англійських колонізаторів розруха змусила перенести свою активність на Коромандельське узбережжя (там вони заснували порт Мадрас) і в Бенгалію, де вони пізніше (в 1690 р.) побудували Калькутту. Англійські колоніальні володіння в Індії доповнив Бомбей, який Португалія подарувала в 1661 р. Карлу (Чарльзу) II Стюарту як посаг за своєю принцесою, що стала дружиною англійського короля.

Європейська експансія підривала могутність моголів, і першою їхньою жертвою стали португальці. В 1632 р. Шах-Джахан після тривалої облоги захопив бенгальський порт Хуглі, який контролювали португальці.

У 1656 р. 70-річний Шах-Джахан тяжко захворів, «і вже думали, що він не видужає», а тому чотири його сини від покійної улюбленої Мумтази розв'язали криваву боротьбу за владу.

4. Занепад імперії Великих Моголів

Усобиці за владу тривали два роки, а перемогу в родинній ворожнечі здобув намісник Декану, третій син Шах-Джахана «розсудливий», «скритний, хитрий і надзвичайно лицемірний» фанатичний сунніт Аурангзеб («Краса престолу», 1658-1707), «який добре розбирався в людях, вмів вибирати тих, кого хотів використати, і знав кого й коли осипати щедротами» — лідер крайніх мусульманських ортодоксів. Зашорені ісламські фанатики вперто не бажали розставатися зі своїми привілеями в Індії. Із Аурангзебом вони пов'язували свої надії на повне збереження існуючих порядків і цілком щиро прозвали його пір-і зінда — «живим богом».

Холодний, жорстокий політик Аурангзеб прославився фанатичною відданістю суннітському ісламу, заповідям Корану й Сунни. В імперії почали всіляко переслідувати шиїзм та інші прояви вільнодумства (включаючи спроби вести історичні хроніки): заборонили шиїтські свята, вино, танці, музику, наркотики (а також саме вирощування коноплі), живопис та скульптуру. Цілком безправними стали індуси: їм заборонили носити багатий одяг і прикраси, їздити верхи й на слонах, а їхні храми падишах наказав руйнувати й будувати з цього ж каміння на тому самому місці мусульманські мечеті. Навіть храм Айодх'я — святиню індусів, де, за легендою, народився Рама, — було перетворено на купу каміння, з якого спорудили мечеть. У 1679 p. знову ввели джизью, а невдоволених показово топтали слонами.

Така політика спричинила загальноімперську катастрофу. Проти влади повстали сикхи, раджпути, афганці, джати, різноманітні егалітарні секти (сатнамі, сатпантхта ін.), але найбільшого клопоту моголам завдали деканські горяни маратхи — індоарійські нащадки могутніх Раштракутів, які відродили в XVII ст. свою державу (1674-1689) з центром у м. Пуна на базі рамаїтського індуїзму (а Рама — бог-воїн!).

Усе життя Аурангзеб із фанатичною впертістю придушував бунти й заколоти, вів війни, рубав голови непокірним і розширював свої володіння. «Імперія Великих Моголів» контролювала весь Афганістан і майже всю Індію (крім Канда-гару, підвладного Сефевідам; крайнього півдня Індостану та кількох європейських колоній). Падишах навіть подумував про похід на бірманський Аракан, маючи намір завоювати основні центри виробництва прянощів у Південно-Східній і Азії.

Проте вражає й ціна цього ілюзорного процвітання. Країна була розорена, вичерпалися потенції традиційної індійської суспільно-господарської системи, в стан регресу занурювалися економіка та більшість галузей науки й культури. За несплату податків катували й саджали за грати, але попри все щорічні видатки держави становили трирічний обсяг її прибутків (різницю покривали за рахунок коштів, накопичених у попередні століття). Зростали лише обсяги податкової заборгованості підданих (до 10 % щорічно). Лише в 1702-1704 pp. на Декані від голоду померло понад 2 млн. людей. Роками не отримували платню джагірдари, які перетворилися на грабіжників і бандитів. Імперія стояла на краю прірви, що болісно відчув незадовго до своєї смерті сам Аурангзеб.

У 1707 p. під час чергового походу знесилений війнами 89-річний правитель тяжко захворів і, помираючи, написав листа синам, де однією фразою підбив підсумок своєму правлінню: «Життя, таке цінне, пішло на ніщо». Невдовзі суворий падишах помер, але йому не стали будувати пишний мавзолей, а поховали просто в Доулатабаді (Аурангабаді), поставивши над могилою просту біломармурову стелу, на якій викарбували цю гірку фразу.

Смерть Аурангзеба позначила початок цілковитої політичної, економічної та соціальної анархії в Індії. Стабільності не забезпечували вже ані держава, ані варново-кастова система. Традиційні суспільні структури Індії не контролювали більше ситуацію, а славетні титули нащадків гордих могольських імператорів перетворилися на чистісіньку фікцію.

Висновок

Середньовічна Індія, населення якої перевалило за 100 млн. чоловік, як унікальна стабільна система традиційних порядків перестала існувати, але тотальна криза не створила умов для фазового переходу до нових суспільних структур. Країна вступила в нелегкі часи перманентної суспільно-господарської та політичної нестабільності, ускладненої нестримною колоніальною експансією технологічно передових країн Заходу.