Суспільно-політичний лад Росії у ХІХ – ХХ століттях

ПЛАН

Вступ

На початку XIX ст. Росія була феодальною державою з монархічною формою правління. Влада імператора (царя) була необмеженою. В руках царя зосереджувалася як законодавча, так і виконавча влада. Не існувало і єдиної судової системи. Суди були становими, і судові функції виконували місцева адміністрація і поліція.

Розвиток капіталістичних відносин і криза феодально-кріпосницької системи господарювання викликали широке невдоволення у населення країни, яке проявлялося, зокрема, у виступах селян проти поміщиків. Висловлювала незадоволення і прогресивна частина дворянства, що вилилося у виступах декабристів у 1825 р.

Тому царизм урізав навіть деякі права дворянства. Так, наприклад, Микола І, боячись проникнення до Росії ідей французької революції, заборонив молодим дворянам виїзд за кордон. Генерал-губернатори одержали широкі права у нагляді за дворянами. Замість земського суду у повіті на чолі з виборним справником було створено поліцейське повітове управління.

Разом з тим право володіння землею разом із закріпаченими селянами було надане тільки поміщикам. Правда, з 1848 р. Право володіння землею набули й Інші стани населення, за виключенням кріпосних селян. Усе царське законодавство було спрямоване на те, щоб законсервувати розвиток суспільних та економічних відносин у Росії. Російський історик права Кізеветтер писав, що «кріпосне право є зло, але зачіпати його було б злом ще більшим».

Царизм не пішов шляхом видання нових актів, які б сприяли розвиткові нових суспільних і економічних відносин. Він вирішив привести у порядок розрізнені існуючі закони, які були видані, починаючи з 1649 р. Комісія під керівництвом Сперанського спочатку склала Повне зібрання законів (1830 р.), яке складалося із 40 томів і шести томів додатків, а у 1835 р. було складено і введено в дію Звід діючих законів у 15 томах, який включав, головним чином, норми феодального права.

Перші десять томів Зводу законів містили норми цивільного права. В них вперше було дано поняття права власності, під яким розумілося право «виключно І незалежно від сторонньої особи володіти, користуватися і розпоряджатись майном вічно і потомственно». Майно ділилося на рухоме і нерухоме. У свою чергу нерухоме майно ділилося на благопридбане і родове, яким особа могла вільно розпоряджатися. Правда, у деяких місцевостях заборонялося передавати благопридбане майно полякам і євреям. Закон захищав не тільки право власності, але і право володіння.

Володіння могло бути законним і незаконним, добросовісним і недобросовісним. Зобов'язання випливали із договорів, які укладалися у письмовій формі.

У сімейно-шлюбному праві простежується закріплення панівного становища чоловіка, який мав право особистої власності над дружиною. Тільки з дозволу чоловіка дружина могла одержати паспорт, влаштуватися на роботу.

Звід законів закріпив також існування інституту предводителів дворянства, чим підкреслив феодально-дворянський характер російського самодержавства. Інститут предводителів дворянства виник відповідно до указу Катерини II в 1766 р. Вони обирались на три роки і виконували функції

внутрішньостанового і адміністративного управління. «Общее свойство всех дел, возлагаемых на предводителей, как на губернского, так й уездных, - зазначалось у законі, - єсть попечение о пользах дворянства и сохранение в сим сословии благоустройства и порядка» Хрестоматія по історії держави та права зарубіжних країн. М., 1994. С. 117.

Вищий стан не мав загальноросійської організації і чіткої ієрархічної структури. Повітові дворянські органи не підпорядковувались губернським і могли самостійно зноситись з центральною владою. Такий стан речей повністю відповідав природі самодержавства, яке прагнуло роздробити усі громадські групи, що до певного часу повністю влаштовувало дворянство.

Відповідно до Зводу законів інститут предводителів дворянства займався складанням об'єктів і розкладок земських повинностей, поставок провіанту для армії; атестацією місцевих дворян, що поступили на державну службу; інформував владу про осіб, що поширювали «зловредньїе слухи» І т.ін. Предводитель дворян губернії міг зноситись з властями аж до імператора включно. Відповідно до ст. 119 Зводу законів предводитель міг, не скликаючи зборів, звернутися до міністерства внутрішніх справ з будь-якого питання. Тобто, губернські предводителі виступали і як інстанція, що контролює місцеву адміністрацію. Губернський Предводитель дворянства затверджувався імператором за поданням міністерства внутрішніх справ.

Предводитель повітового дворянства затверджувався губернатором. Він користувався деякою виконавчою владою і міг застосовувати для цього земську поліцію.

Напередодні 1917р. інститут предводителів дворянства зберігав подвійну природу, будучи одночасно виборним органом дворянського самоврядування і фактично виконуючи функції урядової влади.

У 1846 р. було введено в дію «Уложення про покарання кримінальні і виправні», в якому було дано визначення поняття злочину, види злочинів та види покарань. Під злочином розумілось протизаконне діяння і невиконання того, що законом передбачено. Серед видів злочинів виділялися злочини проти держави (повстання, зрада, замах чи підготовка замаху на життя або здоров'я царя), проти релігії (богохульство, святотатство, зманювання християн в іншу віру, порушення церковної служби), проти порядку управління (зловживання владою, невиконання обов'язків, розголошення службової таємниці, казнокрадство і т.ін.), проти особи (вбивство батьків, родичів, пана, господаря, майстра, попа), проти сім'ї, моралі (обманний шлюб, багатошлюбність, подружня зрада, зґвалтування) і нарешті, майнові злочини (знищення межових знаків, розбій, грабіж, крадіжка, пошкодження або знищення чужого майна). Федоров К.Г. Історія держави і права зарубіжних країн. К., 1994 р. С. 388-391 Види покарань поділялися на кримінальні і виправні – смертна кара, каторга, заслання, вислання. Особи, що підлягали таким видам покарань, позбавлялися також усіх прав стану. Тих, кого вщправляли на каторгу, заслання або вислання, піддавали ще й тілесним покаранням.

Вищою судовою інстанцією був сенат. У губерніях існували палати кримінального і цивільного суду. Існували повітові