Джерелом права у роки проведення військового комунізму були законодавчі акти органів радянської влади, закони дореволюційної Роси, що не суперечили декретам радянської влади, і революційна правосвідомість. Остання була головним джерелом «права». З утворенням у 1919р. Політбюро і Секретаріату ЦК РКП(б) джерелом права стають рішення партійних з'їздів та постанови ЦК РКП(б).Стверджувати про існування права в цей період було б великою помилкою. Існувало не право, а адміністративно-правові акти. Тому можна говорити не про розвиток права, а про розвиток законодавства.

Шлюбно-сімейне законодавство радянської Росії не визнавало церковних шлюбів, скасовувало право спадщини. Декрет ВЦВК від 27 квітня 1918 р. встановлював, що після смерті власника його майно стає власністю держави. Шлюбно-сімейне законодавство руйнувало підвалини сім'ї, захищало розпусту Кодексом законів про акти громадського стану (16 вересня 1918 р.) суди при розгляді справ про встановлення батьківства і витрат з цим пов'язаних зобов'язані були притягати до відповідальності усіх чоловіків, що були в інтимних стосунках з жінкою; всі вони зобов'язані були нести витрати, пов'язані із вагітністю, пологами і утриманням дитини.

Трудове законодавство узаконювало загальну трудову повинність.

Цивільне право підмінялося адміністративно-командними актами. За цими ж принципами базувалося і земельне законодавство. Властивістю кримінального законодавства був його репресивний характер.

Після закінчення громадянської війни і невдачі у намаганні розпалити «світову пожежу», партія більшовиків продовжувала проводити політику військового комунізму. Величезна армія (7 млн чол.) не була демобілізована. Вона була направлена на так званий трудовий фронт.

За роки громадянської війни економіка Росії була розорена. Обсяг промислової продукції становив три відсотки від обсягу 1913 р. Кількість робітників з 2440 тис. у 1913 р. зменшилась до 1270 тис. чоловік у 1920 р. Різко зменшилось виробництво хліба. Федоров Г.К. Історія держави і права зарубіжних країн. К., 1994 р. С. 406.

Незадоволення політикою військового комунізму проявилося під час Кронштадтського повстання (1921 р.), у придушенні якого змушені були брати безпосередню участь делегати Х з'їзду РКП(б). Повстання селян відбувалися у різноманітних районах Росії. Все це у сукупності змусило більшовиків перейти до проведення так званої нової економічної політики (НЕПу). Декретом ВЦВК від 21 березня 1921 р. продрозверстка замінялася продподатком.

У зв'язку з переходом до нової економічної політики постало питання про нове законодавство та кодифікацію старого. Диктатура Комуністичної партії обумовила спільність законодавства та спільність принципів кодифікації усіх союзних республік. Джерелом кодифікації були рішення з'їздів більшовицької партії та постанови пленумів ЦК партії.

Цивільне законодавство було спрямоване насамперед на розширення і зміцнення державної власності як основи радянського ладу. Відповідно до постанови Ради праці і оборони РРФСР від 1921 р. державні органи отримували право створювати на засадах госпрозрахунку особливі об'єднання великих державних підприємств. Підприємства отримали право об'єднуватись в трести, які одержували ширші права у питаннях розпорядження матеріальними ресурсами. Підприємства і транспорт були переведені на госпрозрахунок.

У зв'язку з впровадженням НЕПу була дозволена діяльність приватних і кооперативних підприємств. Вводилася плата за користування транспортом, поштою, телефоном, телеграфом, за комунальні послуги і т.ін. Було дозволено власникам відчужувати власність, але у сільській місцевості відчужувати будівлі було заборонено.

У 1922 р. було дозволено надавати земельні наділи на строк до 49 років під забудову. У зв'язку з розвитком цивільного обігу вводились боргові грошові зобов'язання - векселі. Цивільний кодекс РРФСР від 1922 р. закріплював виключну державну власність на землю та все націоналізоване майно. Уся державна власність виключалась з цивільного обігу. Цивільний кодекс дозволяв приватну власність на ненаціоналізоване майно. Але свобода розпорядження ним обмежувалась інтересами держави, яка могла розірвати невигідний для неї договір. Право спадщини за законом і заповітом допускалось у межах 10 тис. крб. вартості майна. Та частина майна, що перевищувала встановлену вартість, переходила у власність держави.

Постановою РНК СРСР і ЦК РКП(б) від 1931 р. заборонялась приватна торгівля, розширювалась сітка кооперативних і державних торговельних організацій.

З 30-х років РНК СРСР почала щорічно приймати постанови про укладення договорів, у яких держава встановлювала форми договірних зв'язків і визначала конкретний зміст договорів. Розірвання або зміна таких договорів могли бути здійснені лише за рішенням Ради праці і оборони СРСР або ж за розпорядженням керівника відомства. Постановою РНК СРСР від 15 лютого 1936 р. державним органам було заборонено продаж або набуття основних фондів. Передача майна в межах відомства могла здійснюватись тільки за постановою РНК СРСР.

У середині 30-х років основою діяльності підприємств і організацій стали планові завдання, що накреслювались вищими партійними органами, а потім доводились до кожного відомства, підприємства та організації. Тим самим уже з кінця 20-х років припинялася дія статей Цивільного кодексу.

З впровадженням НЕПу почалася заміна застосування трудової повинності договірними відносинами. Рядом актів Раднаркому РРФСР було скасовано трудову повинність і ліквідовано трудову мобілізацію робітників і службовців. Вводився принцип трудових договорів або угод міждержавними, приватними підприємствами і особами, що наймалися на роботу, а також соціальне страхування на всі випадки тимчасової або постійної непрацездатності, безробіття.

У 1922 р. був прийнятий Кодекс законів про працю РРФСР. Норми кодексу поширювались на всіх найманих працюючих як державних, так і