Репресивний характер норм кримінального законодавства постійно ужорсточувався. Відповідно до постанови ЦВК і РНК СРСР від 1931 р. «Про відповідальність за злочини, які дезорганізують роботу транспорту» було визначено, що порушення працівниками транспорту трудової дисципліни, яке спричинило невиконання урядових планів перевезення або порушення руху караються позбавленням волі на строк до десяти років, а якщо такі злочини мали злісний характер - розстрілом.

Протягом 1933-1936 рр. були прийняті акти, якими ужорсточувались покарання за злочини проти порядку управління. До цієї групи злочинів належали злочини, спрямовані проти обороноздатності країни, на порушення правил міжнародних польотів, незаконний випуск цінних паперів, переплавка металевих монет, підбурювання неповнолітніх до здійснення злочинів та ін.

Кримінальне законодавство у період завершення будівництва соціалізму розширювало види злочинів та суб'єктів злочину і ужорсточувало види покарань.

На середину 30-х років було повністю централізовано репресивно-каральну систему СРСР. Усі місця ув'язнення були передані у відання НКВС СРСР. Верховний Суд і Прокуратура СРСР постійно давали керівні вказівки судово-прокурорським органам, чим порушували кримінально-процесуальні норми - як під час попереднього розслідування, так і протягом судового розгляду кримінальних справ.

ЦВК СРСР у грудні 1934 р. прийняв постанову, відповідно до якої визначався виключним порядок судочинства у справах про терористичні акти. При розгляді таких справ термін попереднього слідства скорочувався до десяти діб, а звинувачення обвинувачуваному вручалось за добу до судового розгляду. Захисник усувався від розгляду справи у суді і не дозволялось касаційне оскарження вироків та подача клопотань про помилування.

У 1934 р. почали створювати Особливі наради в областях у складі першого секретаря обкому партії, прокурора та начальника НКВС області, які, порушуючи кримінально-процесуальні норми, розглядали справи про державні злочини.

У цілому система репресивно-каральних органів діяла за власними інструкціями, підминаючи під себе кримінально-процесуальне законодавство.

На середину 30-х років був виконаний заповіт В.І.Леніна про перетворення Росії непівської у соціалістичну. Партія більшовиків зробила висновок про повну перемогу соціалізму в СРСР, але зазначалося, що оскільки існує капіталістичне оточення, то можлива реставрація капіталізму. Остаточна перемога соціалізму в СРСР відбудеться, зазначав «вождь трудящих усього світу» Й.Сталін, тільки з ліквідацією капіталістичного оточення і утворенням світової соціалістичної системи. Тобто партія більшовиків відверто заявляла, що її стратегічною метою є знищення капіталістичного оточення.

5. Державний і суспільний лад Росії за часів “розвинутого соціалізму”

Повна перемога соціалізму в СРСР була юридичне закріплена у новій конституції. На початку червня 1936 р. відбувся Пленум ЦК ВКП(б), який схвалив проект нової конституції, а Надзвичайний VIII Всесоюзний з'їзд Рад 5 грудня 1936 р. затвердив і ввів її в дію.

У Конституції СРСР були сформульовані основні положення радянського суспільного і державного устрою, принципи організації вищих і місцевих органів державної влади, суду, прокуратури.

Радянське законодавство різних галузей права було спрямоване на закріплення існуючого суспільно-політичного і економічного ладу. Окремі законодавчі акти у галузі цивільного права були спрямовані на зміцнення адміністративно-командної системи управління і розпорядження державними підприємствами. Так, у 1936 р. постановою РНК СРСР заборонявся продаж і набуття державними органами основних фондів за гроші, встановлювався строгий порядок перерозподілу державної власності. Народні комісаріати наділялись функціями позовної давності у спорах між державними, кооперативними і громадськими організаціями, термін якої становив півтора року.

Соціалістична власність не народила якогось особливого законодавства у період війни. Правове регулювання проблем власності у роки війни не внесло нічого нового до інституту власності радянського цивільного законодавства. Як зазначають радянські дослідники, війна сприяла подальшому розвитку соціалістичного законодавства. Наркомати одержали право давати дозвіл своїм підприємствам передавати Іншим підприємствам сировину і обладнання для виконання виробничого плану. Зв'язки між підприємствами у період війни, так само як і після її закінчення, базувались на державному плані. У цілому у роки війни посилилось так зване планове керівництво усім народним господарством. Постанови Державного Комітету оборони були для кожного господарського органу законом. Вироблювана продукція розподілялась відповідно до планів, які затверджувались відповідними наркоматами. Зобов'язання між підприємствами виникали не з договорів, а з наряду-замовлення, тобто не існувало договірного методу встановлення зобов'язань.

Після закінчення другої світової війни не спостерігалося будь-яких суттєвих змін у цивільному законодавстві. У 50-і роки Рада Міністрів СРСР прийняла постанови про розширення договірних зобов'язань, але в межах планових завдань.

Протягом 1962-1963 рр. на базі «Основ законодавства СРСР» були підготовлені кодекси союзних республік з різних галузей права, у тому числі і цивільного.

Сімейно-шлюбне законодавство у роки війни скасувало охорону фактичного шлюбу, а процес розлучення був поставлений під контроль суду. Були встановлені почесні звання «Мати-героїня», орден «Материнська слава» і «Медаль материнства». Указом Президії Верховної Ради СРСР від 1947 р. було заборонено шлюб радянських громадян з іноземцями. У 1953 р. цей указ був скасований. У 1965 р. було запроваджене судове розірвання шлюбу, скасовано публікацію в періодичній пресі оголошеннь про розірвання шлюбу. Подружжя, які не мали спільних дітей, дістали право на розлучення в органах ЗАГСу.

Принципи організації праці «перемігшого» соціалізму визначали основи законодавчого регулювання праці робітників і службовців. Вже у 1938 р. була по суті мілітаризована праця робітників і службовців в усіх галузях народного господарства. Було введено кримінальну відповідальність за спізнення на роботу, за самовільне залишення робочого місця, за відмову робітників і службовців перейти на іншу роботу або переїхати на інше місце проживання. Разом з тим було введене звання Героя Соціалістичної праці.

У роки Великої Вітчизняної