Після закінчення другої світової війни надзвичайне трудове законодавство повністю не було скасоване. Проводилася трудова мобілізація робочої сили на відбудову народного господарства. Підлягали трудовій мобілізації і підлітки у віці 12-14 років. Проте було відновлено надання відпусток робітникам і службовцям.

Постановою Ради Міністрів СРСР від 1955 р. був затверджений порядок призначення і виплати допомоги по державному соціальному страхуванню. З 1957 р. професійне захворювання працівника надавало йому право на отримання 100% зарплатні у вигляді грошової допомоги.

У 1966 р. Верховна Рада СРСР прийняла закон про пенсійне забезпечення робітників і службовців. Чоловіки мали право на отримання пенсії по досягненні 60-літнього віку і стажу роботи 25 років, і жінки по досягненні 55-літнього віку і стажу роботи 20 років.

У 1971 р. були введені в дію Основи трудового законодавства СРСР, на базі яких був розроблений і прийнятий Кодекс законів про працю УРСР.

Конституція СРСР 1936 р. встановила, що вищі органи державної влади визначають основні начала землекористування. Постановою ЦК ВКП(б) і РНК СНР від 1938 р. заборонялось існування при колективних господарствах промислових підприємств. У 1939р. були зменшені розміри присадибних ділянок колгоспників, визначений обов'язковий мінімум вироблюваних трудоднів. Формальне регулювання колгоспних відносин мало здійснюватись відповідно до «Примірного статуту сільськогосподарської артілі» від 1935р., а фактично здійснювалось державне керівництво колгоспами. У роки війни на колгоспників поширювалося право трудової мобілізації. ЦК ВКП(б) І Рада Народних Комісарів прийняли у серпні 1941 р. постанову про залучення до трудового процесу в колгоспах робітників і службовців промислових підприємств. Для членів колгоспів був підвищений мінімум обов'язкових трудових днів. Мінімум трудоднів вводився для всіх членів сім'ї колгоспника віком від 12 років.

Необхідно зазначити, що за користування присадибною ділянкою колгоспники повинні були сплачувати податі як грошима, так і натурою. Зокрема, селянський двір мав здавати державі зерно, овочі, фрукти, м'ясо (40 кг), молоко (240 л), яйця (120 шт.) та інші продукти Федоров Г.К. Історія держави і права зарубіжних країн. К., 1994 р. С. 418.

. У 1957 р. ЦК КПРС і Рада Міністрів СРСР прийняли постанову про скасування з 1958 р. обов'язкових поставок сільськогосподарської продукції селянським двором. Було залишено тільки грошову плату за користування присадибною ділянкою. У 1958 р. були прийняті постанови про щомісячне авансування оплати праці колгоспників, про реорганізацію МТС та про формальну заміну обов'язкових поставок колгоспами сільськогосподарської продукції державною закупівлею. У 1964 р. в СРСР був прийнятий закон про пенсії колгоспникам. Чоловіки мали право одержання пенсії з 65-літнього віку, а жінки – з 60-літнього.

Кримінальне законодавство мало суто репресивний характер. Відповідно до Конституції СРСР усе кримінальне законодавство було у віданні вищих органів державної влади СРСР Стаття 14 п.«Х» Конституції передбачала створення в СРСР Кримінального кодексу. Але Кримінальний кодекс СРСР не був розроблений, його заміняли укази Президії Верховної Ради СРСР.

В галузі цивільно-процесуального законодавства діяли акти, які порушували елементарні права людини.

Хоча розгляд кримінальних справ було передано від судової колегії ОДПУдо загальних судів - крайових, обласних, військових трибуналів, справи про державні злочини розглядала Особлива нарада при НКВС. Отже. були відсутні умови для законного і справедливого вирішення справ, для здійснення прав громадянина. За таких обставин у 1937-1938 рр. проводилися масові репресії. У роки репресій було розстріляно один мільйон чоловік, а у комуністичних концентраційних таборах загинуло 12 млн. осіб. Всього за період з 1 січня 1935р. по 30 червня 1941 р. було заарештовано 19 840 000 осіб, з них 7 000 000 осіб було розстріляно, а решта загинули від голоду і тяжких робіт Шевченко О.О. Історія держави і права зарубіжних країн. К., 2003 р. С. 232. Всього за роки радянської влади було знищено 62млн. чоловік. Максимальний термін позбавлення волі становив 25 років.

Кримінальне законодавство було основою діяльності розгалуженої мережі репресивно-каральних органів. У період другої світової війни кримінальне законодавство було спрямоване на посилення кримінальної відповідальності. Підвищувалась кримінальна відповідальність за військові злочини, за ухилення від служби допризовників, за поширення слухів серед населення, за порушення трудової дисципліни та ін.

Репресивний характер радянського кримінального законодавства почав слабнути з середини 50-х років. У 1956 р. Президія Верховної Ради СРСР скасувала постанови від 1934 р. про порядок ведення справ про терористичні акти, та від 1937 р. про зміни у процесуальному законодавстві.

У Радянському Союзі склався і функціонував тоталітарно-феодальний режим, який мав за мету побудову нібито комуністичного суспільства.

Для тоталітарно-феодального комунізму характерними є такі риси:

1) панування державної власності на засоби виробництва;

2) відчуження виробника від засобів виробництва і результатів своєї праці;

3) напівпримусовий, а в окремих галузях виробництва - примусовий характер праці;

4) відсутність ринкових відносин;

5) низький рівень науково-технічного прогресу;

6) узурпація народного суверенітету партійно-державною бюрократією;

7) регламентація усіх сфер життя суспільства;

8) монополія однієї партії та її ідеології;

9) формальне проголошення і фактична відсутність прав і свобод людини;

10) наявність сильного репресивного апарату;

11) придушення інакомислення всередині країни;

12) експансивна зовнішня політика, що спирається на могутній військово-промисловий потенціал. Отже, тип держави Радянського Союзу був комуністичним, але з елементами феодалізму і тоталітаризму.

Головною ознакою