Сільські сходи мали право будь-коли відкликати члена громади для виконання різних повинностей. Фактично відбулося паспортне закріпачення селянства, яке перешкоджало не тільки його вільному переміщенню, а й розвиткові капіталістичних відносин.

2. Земельна реформа Столипіна та її вплив на Україну

Столипін Петро Аркадійович (1862—1911) — російський державний діяч. У квітні 1906 р. призначений міністром внутрішніх справ, у липні — прем’єр-міністром.

З ім'ям Столипіна пов’язані активна протидія революції 1905—1907рр., розпуск II Державної думи і зміни положення про вибори до неї на користь заможних верств поселення [2, 409].

Вершиною діяльності Столипіна стала аграрна реформа, яка розпоча-лася в 1906 р. і набула широкого розмаху, зокрема в Україні.

Столипін негативно ставився до українства, вважаючи багатоміль-йонний народ "інородцями", всіляко підтримував діяльність великоро-сійських шовіністів в Україні.

01 вересня 1911 р. під час перебування в Києві був смертельно поранений агентом охранки, колишнім анархістом М. Багровим. Похований на те-риторії Києво-Печерської лаври.

Столипінська аграрна реформа 1906—1911 рр. передбачала створення нової землевпорядної системи, заснованої на хуторах і відрубах за типом капіталістичного фермерського господарства [2, 408].

Головна причина необхідності здійснення чергової реформи в сільсько-му господарстві зумовлювалася глибокими об'єктивними змінами, що давно підготували передумови для радикальних перетворень у сфері соціально-економічних відносин.

По-перше, економіка Росії, особливо сільське господарство, наприкінці XIX — на початку XX ст. опинилася в стані затяжної депресії, що поста-вило під загрозу існування самої держави;

по-друге, головні завдання, визначені царським урядом під час про-ведення аграрної реформи 1861 р., не було повною мірою реалізовано, що поглибило зубожіння значної частини населення, викликало могутній антипоміщицький, антимонархічний рух;

по-третє, економічне відставання Росії від західноєвропейських країн призводило до дедалі більшої залежності держави від іноземного капіта-лу, що створювало небезпеку втрати цілісності та національної незалеж-ності Російської імперії;

по-четверте, революційні події 1905—1907 рр. виявили відсутність у державі стабільної соціальної сили, здатної стати провідником урядової аграрної політики.

Голова уряду Петро Столипін, з чиїм іменем уособлювалась аграрна реформа, розумів, що основна маса селянства без ентузіазму зустріне запропоновані ним радикальні зміни (сам реформатор неодноразово і відверто заявляв, що його реформа — "не для слабких і немічних, кот-рих у Росії більшість, а для заможних і сильних господарів").

Стосовно поміщиків, то цей клас виявився помітно ослабленим (спиратися лише на нього було ризиковане.

Ненадійним союзником поставала й промислова буржуазія. По-пер-ше, вона була нечисленною, по-друге, інтереси її не завжди збігалися з інтересами поміщиків.

Отже, потрібно було шукати нову соціальну силу, зацікавлену в радикальних перетвореннях. Така сила, щоправда, нечисленна й організа-ційно слабка, вже існувала, нею були вільні селяни-власники, найзаможніша їх верства, що сформувалась після скасування кріпосного права і вела новий, капіталістичний спосіб господарювання.

У 1905 р. в Україні налічувалось 496,4 тис. селянських господарств, які належали до категорії фермерських, себто були пов'язані з новими, буржуазними виробничими відносинами.

Заслугою П. Столипіна було те, що він одним із перших розгледів у цій верстві стабільного і перспективного союзника уряду. Саме ця вер-ства була найбільше зацікавленою у створенні економічних умов для вільного господарювання, здатною захистити свою земельну власність, та й увесь інститут приватної власності. В економічному відношенні вона була стабільнішою і перспективнішою за інші верстви сільського насе-лення. Тому стратегічний хід П. Столипіна — розширити приватновлас-ницький лад держави за рахунок збільшення чисельності заможних селян-власників — був не тільки всебічно обґрунтованим, а й вчасним.

Центральна ідея столипінської аграрної реформи полягала втому, щоб:

по-перше, насильно зруйнувати селянську земельну общину і на її руїнах створити нову, хутірсько-відрубну систему землеволодіння;

по-друге, на основі утвердження приватної земельної власності сфор-мувати клас земельних власників із найзаможнішої частини селянства.

Слід зауважити, що столипінська реформа відповідала традиційним українським формам землеволодіння. Внаслідок історичних причин община тут була надзвичайно слабкою, у селах панувало переважно індивідуальне землеволодіння, а частка середняцького й заможною селянства серед населення була однією з найвищих у європейській части-ні Росії.

1865 р. 96,5 % селянських господарств у Правобережній Україні, 82 % на Полтавщині та 68 % в українських районах Чернігівщини були при-ватними і передавались у спадок. Ці господарства по-своєму сприймали намагання уряду реформувати поземельні та виробничі відносини, їх насамперед цікавили можливості купівлі землі, одержання кредитів тощо [2, 410].

Проведення реформи уряд П. Столипіна розпочав зі створення не-обхідних технічних передумов регулювання поземельних відносин.

04 березня 1906 р. спеціальним указом було започатковано створення системи землевпорядних комісій, які стали провідниками нового земель-ного законодавства і землевлаштування.

Водночас у столиці було створено Комітет у земельних справах, який виконував роль, координаційною центру. Згідно з названим указом зем-левпорядні комісії мали розпочати діяльність насамперед у тих губерніях і повітах, де було найбільше безземельних селян.

На 01 січня 1907 р. в Україні було створено 42 повітові землевпорядні комісії. Цього ж року передбачалось додати до них ще 96 комісій. Щодо губернських землевпорядних комісій, очолюваних губернаторами або губернськими предводителями дворянства, то вони почали працювати в основному з 1907 р.

Водночас уряд П.Столипіна підготував низку правових заходів, які сприяли проведенню аграрної реформи.

Першим актом аграрного законодавства став указ від 9 листопада 1906 р., згідно з яким:

по-перше, у тих селах, де протягом тривалого періоду не було загаль-них переділів, общинний