Столітня війна

ПЛАН

Вступ

Термін "Столітня війна" досить умовний і відносно молодий. Самі учасники або сучасники Столітньої війни його ніколи не використовували. У сьогоднішній історіографії прийнято вважати , що Столітня війна (1337 -1453 р.) продовжувалася "с перервами" сто шістнадцять років. При цьому ігнорується той простий факт, що в 1453 році - "офіційна" дата закінчення війни - завершилися лише бойові дії на материку.

У дійсності, термін "Столітня війна" поєднує в собі цілий вузол послідовно або одночасно відбувалися конфліктів, серед яких можна виділити чотири самостійних англо-французьких війни, англо-шотландські війни, війни Арагону з Кастилією, Франції з Наваррою, Священною Римською імперією, а також зі своїми заколотними адміністративно-економічними суб'єктами - Фландрією, Анжу, Бретанню і Бургундією.

Природно, лейтмотивом цього букета бойових зіткнень було військово-політичне й економічне протистояння Франції й Англії, що мало багату передісторію. Саме це протистояння і визначає пропоновану нам і періодизацію Столітньої війни [2, 18].

І етап (1338 -1360р.): антифранцузьке повстання у Фландрії (1337), що створило базу для англійського вторгнення; формальне оголошення війни Едуардом ІІІ французькому королеві Пилипу VІ (1338); перемога англійців у морському бої при Слейсі (1340); бойові дії в Бретані (1341 - 1343); вторгнення французької армії в Гієнь (1346); перемога англійців у битві під Креси (1346); узяття англійцями в Кале (1347); перемир'я (1347 - 1354); англійські рейди в Північній і Південній Франції (1355); розгром французької армії при Пуат’є (1356); підписання миру в Бретин’ї (1360).

ІІ етап (1368 - 1396 р.): інспірований французами антианглійський заколот у Гасконі і поновлення війни Едуардом ІІІ (1368); перемога французів у битві під Валене й улаштована Едуардом Чорним Принцем "Лиможська бойня" (1370); перемога французів у морському бої в Ла-Рошелі й у польовій битві під Шізе (1372); перемир'я (1375 - 1383); перемога англійців у морській битві під Маргите (1387); підписання миру в Парижі (20-літнє перемир'я - 1396).

ІІІ етап (1415 -1396 р.): оголошення війни Генріхом V французькому королеві Карлу VІ, облога Барфлера, перемога англійців у битві під Азенкуром (1415); узяття англійцями Руана (1419), Парижа (1420); підписання миру в Труа (1420).

ІV етап (1422 - 1471 р.): проголошення французькою знаттю (партією арман’яків) дофіна Карла Валуа королем Франції (1422), бої при Краване (1423), Вернейле (1424) і Сен-Жаме (1426), у підсумку що поставили арман’яків на грань поразки; завершення англійського скорення Північної Франції і початок облоги Орлеана (1428); перемога англійців у "битві оселедців" при Рувре (1429); прибуття Жанни Діви в Орлеан і зняття облоги з міста (1429); перемоги французів у битвах під Жаржо і Паті , похід у Реймс, коронація Карла VІІ Валуа (1429); невдала атака французів на Париж (1429); облога бургундцями Комп’єна і полон Жанни Діви (1430); розширення партизанської війни (1430 -1435); висновок світу між Карлом VІІ і Пилипом Бургундським в Аррасі (1435); узяття французами Парижа (1436); перемир'я (1444 -1449); узяття французами Руана (1449); перемога французів при Формин’ї, оволодіння Каном і Шербуром (1450); боротьба в Гієні (1451-1452); перемога французів у бої при Кастильоні, узяття Бордо, припинення бойових дій на континенті (1453), морські десанти французів на узбережжя Англії, спалення Сендвича (1453-1457), підписання миру(1471).

Поряд з англо-французькими війнами епоха Столітньої війни була насичена, як уже вказувалося, великою кількістю "периферійних" конфліктів. З 1350 по 1400 р. шотландці за підтримкою французького експедиційного корпуса вели бойові дії в Північній Англії. Найбільш значний бій цієї війни - при Оттерберні (1388) - закінчилося повним розгромом англійської армії.

У 1363 -1364 р. англійські і французькі війська активно діяли в Бретані і Наваррі. У травні 1364 р. французи розгромили англо-наваррську армію в битві під Кошереле, однак у вересні того ж року англійці взяли реванш у битві під Оре, що спричинило за собою зміцнення незалежності Бретані від французької корони.

Із середини 60-х років XІV ст. французькі й англійські війська взяли участь у бойових діях на Піренейському півострові. Французи підтримували Арагон, англійці - Кастилію. Одним з найважливіших боїв цієї війни стала битва під Наваретте (1367), у якій франко-арагонські війська були наголову розгромлені англійцями. Однак у бої при Мутинє (1369) французам удалося взяти реванш.

Крім того мали місце навряд чи не постійні сутички і навіть кровопролитні бої в період т. зв. "мирних перепочинків": спалення французьким десантом Плімута в 1403 р., участь французьких військ у заколоті валлійської знаті в 1405 р., руйнування французами і бургундцями передмість Кале в 1406 р. і т.д.

1. Супротивники

У січні 1327 р. англійський трон, з якого заколотні барони тільки що скинули непопулярного Едуарда ІІ, був переданий його синові - шістнадцятирічному юнаку, Едуарду ІІІ Плантагенету. Через рік з невеликим

у Парижі згас останній із трьох синів Пилипа Красивого , Карл ІV Капетінг; через відсутність у нього дітей чоловічої статі французькі барони в квітні 1328 р. обрали королем його двоюрідного брата, Пилипа VІ Валуа. З цих майже одночасних подій для обох королівств Заходу починається новий етап їхньої історії, що характеризується запеклої , майже віковою боротьбою між обома династіями, боротьбою, що одержала назва Столітньої війни [2, 21].

До моменту смерті останнього прямого нащадка Капетінгів Французьке

королівство ще багато в чому не досягає границь сучасної Франції. Адже її границі по суші майже не відрізняються від границь Західної Франкії - надягла, у часи Каролінгів виділеного Карлу Лисому по Верденському договору . Від сусідньої Імперії, чиї