Проте у вдумливого читача "Житія Жанни д' Арк" виникає ряд питань, на які прихильники версії Ж.Мішле поки не дали зрозумілих відповідей [10, 67].

1. Чому Робер Де Бодрикур, губернатор Вокулерського кастелянства, у яке входила рідне село Жанни - Домремі - виявився настільки наївний і покладливий, що послухав, м'яко говорячи, незвичайні ради безрідного дівчиська і не тільки направив її до дофіна Карлу, але і виділив ескорт?

2. На підставі чого дофін довірив простолюдинці власну армію, створив для неї штат прислуги з 12 чоловік і оплатив усі пов'язані з цим витрати?

3. Чому селянська дочка носила на одязі герб Орлеанского герцога і настільки сильно пеклася саме про Карла Орлеанського, що перебуває з часу Азенкурскої катастрофи в англійському полоні? "Я прийшла сюди, щоб повернути королівську кров", - так писала Діва з-під Орлеана в листі до англійського короля, пропонуючи за викуп полоненого герцога будь-яку суму 5.

4. На якій підставі безрідна пастушка одержала власний прапор із символікою королівського будинку - винятковий привілей осіб королівської крові?

5. Чому до думки нібито неписьменної простолюдинки прислухалися французькі маршали і капітани? Невже браві вояки типу Етьена Ла Гіра відразу сповнилися духом божественної благодаті?

6. Чому дівчина, що провела всю юність у селі, уміла читати і писати, чудово трималася в сідлі і, нарешті, з обуренням відкинула твердження інквізиції про те, що вона нібито займалася сільською працею?

7. Чому під час її страти народ був відтиснутий від ешафота, а обличчя самої казнимой було закрито каптуром і ковпаком?

8. Чому через кілька років після "страти" Діва раптом ціла і непошкоджена з'явилася у Франції, причому її пізнали як соратники, так і родичі?

9. Нарешті, як пояснити знайдений у 1907 році французьким професором Альбером Байє шлюбний контракт між Жанною, Дівою Франції, і дворянином Робером Д'армуазом від 1436 року, із власноручно підписаний нібито спаленою в 1431 році народною героїнею?

Прихильники Жанни-пастушки приводили різні докази своєї версії, самий переконливе з яких чудово укладається в прокрустово ложі навчання Л.Н. Гумилева про пасіонарність. Таким чином, Жанна, жінка з плоті і крові, перетворилася дійсно в Божу обраницю, що забавно виглядало в опусах радянської історіографії.

Набагато більше шансів на життя має версія, відповідно до якоїЖанна (або Клод) була позашлюбною дочкою Людовика Орлеанського і королеви Франції Ізабелли Баварської . Жанна не була спалена на багатті в 1431 році, а

умерла своєю смертю в 1449 році, будучи матір'ю двох дітей і носячи титул графині Д'армуаз.

Відносно участі Жанни в бойових операціях необхідно помітити, що саме релігійно-патріотична одержимість дівчини, помножена на досвід капітанів і героїзм солдатів, дозволили французам одержати дуже важливу в стратегічному плані перемогу під Орлеаном. Здається, що весняно-літня кампанія 1429 року на Луарі і коронація дофіна в Реймсі, у значній мірі інспіровані Дівою, визначили ті кардинальні зміни, що відбулися в надрах французького суспільства.

У цілому, діяльність Жанни й орієнтування французького генералітету на активні форми збройної боротьби - раптові короткі удари і розширення бази партизанського руху - дали Карлу VІІ Валуа необхідну фінансову підтримку міського патриціату південно-заходу і півночі країни, а також привели до значних змін у безпосереднім оточенні короля.

При дворі взяло гору думка про рішучу боротьбу з англійцями до переможного кінця. "Партія війни", очолювана коннетаблем А. де Ришмоном і прем'єр-міністром Ж. Кером провела цілий ряд заходів щодо реорганізації французької армії, по якісному і кількісному поліпшенню артилерійського парку. Ще більш вирішальне значення мало закінчення громадянської війни у Франції і примирення партій арман’яків і бургундців у 1435 р.

Усе це, помножене на соціально-політичну кризу, у якому з вини свого бездарного і хворого короля Генріха VІ Ланкастера виявилася Англія, визначило кінцеву перемогу Франції в Столітній війні. Однак, протиріччя між Англією і її континентальним сусідом так і не були дозволені, що привело обох країн до подальших військових зіткнень, що розвернулись в епоху Високого і Пізнього Ренесансу і Нового Часу.

3. Головні компанії і бої

В епосі Столітньої війни можна виділяти наступні кампанії: Слейска (1340), Кресійска (1346), Пуатуська (1356), Наваретська (1367), дві Бретонських (1341-1343,1364), Наварська (1364), Ла-Рошельська або Гієньска (1371 - 1372), Азенкурска (1415), Нормандська (1422-1428), Орлеанська (1428 - 1429), Реймськая (1429), Паризька (1436), Друга Нормандська (1449- 1450), Друга Гієньская (1451-1453) і ін., менш великі.

Багато кампаній не мали військово-політичного планування і протікали

спонтанно, цілком відповідаючи духу середньовіччя. Цікаво, що хрестоматійні бої Столітньої війни - Кресі, Пуат’є (Мопертюи) і Азенкур носили, принаймні з боку англійців, самий що ні на є випадковий характер [9,121]. Та й схема проведення цих битв практично ідентична. Звертає на себе увага прагнення французької жандармерії адаптуватися в нових умовах бою, нав'язаних їм супротивником. Однак лицарство виявилося не в змозі ні в кінному ,ні в пішому ладі перекинути англійський "частокіл". Початкова інерція удару жандармів незмінно "гасилася" залповим вогнем англійської легкої піхоти. Акцентуючи увагу на оборонному характері Кресійського і Пуатуського боїв, Г. Дельбрюк розглядав битву під Азенкуре як наступальний бій з боку англійців. З цим важко погодитися. Висування англійських лучників уперед було нічим іншим , як провокація, ідентичної тієї , що застосував Чорний Принц при Пуат’є.

Без сумніву, і при Краєн, і при Пуат’є, і при Азенкуре англійці