Бойові дії між повстанцями і англійськими військами почалися стихійно 19 квітня 1775 р., коли англійський головнокомандувач в Америці генерал Гейдж розпорядився захопити склад зброї, влаштований патріотами неподалік від Бостона, і заарештувати лідерів “заколотників”. Надісланий ним полк зав’язав бій з озброєними фермерами в районі Лексінгтона і Конкорда. Перевага спочатку була у англійців, але при зворотному марші (лідери патріотів зуміли вчасно відступити, а частина зброї була вивезена) їх безперервно обстрілювали місцеві жителі. Втративши третину солдатів, полк ледве дістався Бостона. Перше зіткнення Війни за незалежність було вдалим для патріотичних сил.

Другий Континентальний Конгрес, що зібрався у травні 1775 р. став вже не континентальним, а американським урядом. На ньому були й прихильники примирення з метрополією, але хід подій підштовхував членів Конгресу до рішучих дій, насамперед до створення війська. На чолі майбутніх американських сил був поставлений великий плантатор і досвідчений воїн полковник Джордж Вашингтон. В червні волонтерські загони американців, ще не організовані в армію, стійко билися з англійцями при Банкер-Хілле поблизу Бостона і нанесли їм відчутні втрати.

Військові дії велися з перемінним успіхом. Після перших вдач 1775 р. наступили тривала смуга поразок. Британські війська набагато перевершували американців бойовим вишколом і кількістю, але американці воювали набагато більш енергійно і запекло. Дж. Вашингтон вміло маневрував, то наносячи блискавичні удари, то відходячи, а в ряді випадків його невелика армія просто рятувалася втечею. Британському командуванню не вдавалося нав’язати американцям генеральну битву, в якій вони неминуче зазнали б поразки, а Вашингтон не мав достатньо сил для вирішальної перемоги.

Важке становище американський військ погіршувалося ворожими вилазками прихильників метрополії – лоялістів, що створили власні військові загони, котрі діяли спільно з англійцями. Постачання армії Вашингтона було поганим, хронічно не вистачало озброєння і грошей. За фураж і продукти доводилося розплачуватися борговими розписками, які замінювали часом оплату офіцерам і солдатам. Англія також відчувала складнощі з перекиданням великих військових сил. Ще в 1775 р. король Георг III звернувся до російської імператриці Катерини II з проханням надати 20-тисячний корпус, але отримав категоричну відмову. Потрібні війська були набрані в німецьких князівствах, що постачали за великі гроші найманців. До кінця Війни за незалежність в Америці знаходилося біля 56 тис. англійських солдат, армія Вашингтона і в найкращі для неї часи не перевищувала 20 тис., але її підтримувала багаточисельна іррегулярна міліція (ополчення) і партизанські загони.

Після важких боїв поблизу м. Нью-Йорка восени 1776 р. Дж. Вашингтон, завдяки щасливому випадку, зміг врятувати залишки армії. Вона змогла відновитися і взимку 1776 / 77 р. нанесла ворогу відчутні удари в штаті Нью-Джерсі. Осінь 1777 р. принесла американцям, з одного боку, поразку (англійські війська зайняли столицю США Філадельфію), а з іншого – перемогу (на півночі). 7-тисячний корпус англійців був оточений у Саратоги силами волонтерів і міліції і капітулював. Звістка про це допомогла діючому в якості дипломата Б. Франкліну укласти союз з Францією (1778).

Після Франції у війну з Англією вступила Іспанія (1779), наступного року – Голландія. Хоча для останніх війна не була вдалою, міжнародна ізоляція Англії збільшила шанси американців на перемогу. Росія і Австрія виступили з пропозиціями мирного посередництва, а створення в 1780 р. Росією системи морського нейтралітету було спрямоване проти свавілля Англії на морях – захоплення морських кораблів нейтральних держав.

Англія тим часом продовжувала війну і в 1780 р. домоглася великих успіхів на півдні США. Її війська оволоділи Чарльстоном, а американські сили в Південній Кароліні були розбиті. Англійці рушили у Віргінію, але зустріли запеклий опір міліції і партизан. Коли до берегів Америки підійшов французький флот з десантними частинами, американці і французи оточили 8-тисячний корпус лорда Корнуолліса під Йорктауном (Віргінія), котрий 19 жовтня 1781 р. здався. Це означало кінець війни.

Попередній мирний договір США і Англія підписали в Парижі в 1782 р., остаточний – 3 вересня 1783 р. Його головний результат – офіційне визнання Сполучених Штатів Америки самостійною, незалежною державою з західним кордоном по р. Міссісіпі. Південніше 31-ої паралелі починалося Флорида, котру отримала Іспанія, а Канада залишилася за Англією.

Процес утворення США носив революційний характер. Боротьба з зовнішнім ворогом – метрополією йшла пліч о пліч з кардинальними внутрішніми змінами. США стали першою демократичною республікою нового часу, її устрій уособлював політичний ідеал епохи Просвітництва. Дещо залишилося і від колоніального минулого – інститут рабства, устрій місцевих органів влади. Але того “старого порядку”, з яким боролися революціонери в Європі, в повному обсязі в Америці ніколи не існувало, і вирішальною умовою внутрішніх змін було завоювання незалежності.

Найбільш вражаюча риса Американської революції ХVIII ст. – це відсутність терору, котрим відрізнялися Англійська, і особливо Французька революція ХVIII ст. Жоден королівський губернатор не був страчений, а лоялістам дали виїхати з США. Боротьба колоній за незалежність і проголошення республіки не викликали у цивілізованих європейців почуття жаху. За межами Великобританії до американців ставилися досить прихильно. “Батьків-засновників” США відрізняла поміркованість не в