постановці мети (незалежність і республіканський лад), а в засобах і методах вирішення внутрішніх проблем. Замість заколотів і переворотів з наступним знищенням переможених за допомогою шибениці або гільйотини використовувалися суто політичні засоби боротьби, а частіше – компроміси. Завдяки цьому еліта, що керувала боротьбою за незалежність, зберегла владу до кінця. Задача здобуття незалежності і будівництва нової держави єднала суспільство, а в американський ідеал – свободу і власність – вірили усі соціальні верстви. Широкі громадянські свободи грали роль “запобіжного клапана”, відводячи соціальну напруженість в мирне річище.
3. Законодавче оформлення державності США
Першим проявом спільної, організованої діяльності американських колоній став I Конгрес (1774) і прийняті на ньому. Саме тоді були закладені основи подальшого об’єднання американських колоній, закріплені на II Конгресі прийняттям рішення про організацію спільних військових дій. Вже в ході війни остаточно оформилося прагнення вести боротьбу до повного відокремлення від метрополії і отримання колоніями статусу вільних і незалежних держав. В квітні – травні 1776 р. в Північній Кароліні, Віргінії і інших колоніях була проголошена незалежність. Колонії оголосили себе республіками-штатами, а 1 липня 1776 р. законодавчі збори Віргінії прийняли так звану Віргінську декларацію прав, котра стала першою декларацією в історії американського народу. Віргінська декларація охоплювала усе коло ідей, що обґрунтовували відокремлення від Англії і утворення демократичної республіки. Незабаром (4 липня 1776 р.) у Філадельфії на основі Віргінської декларації була прийнята загальноамериканська Декларація незалежності. Але не дивлячись на прийняття цього доленосного документу, що проголосив колишні колонії вільними і незалежними Штатами, американському народу знадобилося ще сім довгих років вкрай напруженої боротьби на військових і дипломатичних фронтах, щоб відстояти і утвердити своє право на незалежність.
В юридичному плані Декларація незалежності являє собою самостійний документ і не є частиною Конституції США, хоча друкується іноді разом з нею. Політичні і юридичні принципи, проголошені в Декларації, послужили революційним гаслом, під яким американська буржуазія вела і успішно завершила боротьбу проти британського гніту.
Декларація визначала в якості основи прав жителів провінцій лише “закони природи та її творця”. В Декларації подавалося нове визначення договірної основи державної влади, що відповідало республіканському ідеалу. Ще в 1775 р. А. Гамільтон, подібно іншим патріотам, розглядав суспільний договір як угоду між “государем і підданими”, що відповідало прихильності американців до конституційної монархії. Декларація виключала з числа учасників суспільного договору государя і проголошувала, що “справедлива влада” уряду ґрунтується лише на “згоді підпорядкованих”.
Більшу частину Декларації займає викладення різноманітних обвинувачень на адресу парламенту і монархії Англії, які насаджувала в Північній Америці політичне свавілля і діяли всупереч економічним інтересам колоністів. Справжнє же значення Декларації полягає в її соціально-філософській частині, де викладені три основоположні доктрини просвітників: про рівність природних прав людини, про суспільний договір як джерело політичної влади, про право на революційне усунення деспотичного уряду. Присягнувшись цим принципам, Американська революція перестала бути лише національним явищем, набула всесвітньо-історичного звучання і значення.
Кредо епохи Просвітництва було викладено Джефферсоном мовою високої і разом з тим доступної простому народу прози в трьох лаконічних реченнях: “Ми вважаємо очевидними наступні істини: усі люди створені рівними, і всі вони наділені творцем певними невідчужуваними правами, до яких належать життя, свобода і прагнення до щастя. Для забезпечення цих прав люди утворили уряди, які беруть на себе справедливу владу зі згоди підлеглих. Кожного разу, коли яка-небудь форма правління веде до порушення цих принципів, народ має право змінити або знищити її і встановити новий уряд, заснований на таких принципах, які, на думку народу, більш за все сприяють його безпеці і щастю”.
Іншим доленосним для Сполучених штатів документом стали Статті конфедерації. Це фактично перша Конституція США 1781 р. Хоча в ході війни проти Англії вирішувалися головним чином військові задачі, повсталі колонії, оголосивши себе штатами, активно оформлювали державність. В 1775 – 1778 рр. в усіх 13 штатах були прийняті конституції, які відкривалися заявами, подібними заявам Декларації незалежності. Майже повсюдно були прийняті біллі про права, які проголошували свободу слова, совісті, зібрань, недоторканість особи та ін. Конституції оголошували скасованими привілеї земельної аристократії, забороняли визискувати ренту і ліквідували інші пережитки феодалізму. Політична влада зосередилася в руках буржуазії і плантаторів. 15 листопада 1777 р. Конгрес схвалив першу Конституцію США, яка увійшла в силу під назвою Статті конфедерації і вічного союзу, ратифікована штатами 1 березня 1781 р. Нова республіка була слабко централізована, загальнодержавного президента не передбачалося, за окремими штатами фактично зберігалася майже повна самостійність. Засновувався, щоправда, однопалатний конфедеральний конгрес, але відсутність у нього примусової влади робила його позбавленим усякого реального значення.
В загальному підсумку Статті конфедерації відображали прагнення повсталих проти британського панування американців надійно захистити свої свободи від зловживань центральної влади.
Таким чином, Сполучені Штати являли в цей період фактично не союзну державу, а союз держав, центральний уряд якого не мав достатньо владних повноважень. Вищий орган конфедерації – однопалатний конгрес фактично не володів правом втручатися у внутрішні справи штатів. Вирішення будь-яких питань, що входили до компетенції конгресу передбачало згоду не менш 9 з 13 штатів. Фактично за штатами зберігалася повна самостійність в таких справах, як введення податків і мит, утримання армії