Становлення балканського блоку. Балканська війна.

План

Вступ

Рубіж XIX і XX сторіч ознаменувався появою в керівних колах найбільших країн Європи планів, що свідчили про їх майже безмежні домагання.

У Англії це були плани створення «більш Великої Британії», покликаної в кінцевому рахунку підпорядкувати своєму впливу весь інший світ. «Паногерманці» (так звались в Німеччині прихильники самої агресивної політики) проектували створення «Великої Німеччини», або «Серединої Європи», що, усе більш розширяючись, охопила б Австро-Угорщину, Балкани, Передню Азію, Прибалтику, Скандинавію, Бельгію, Голландію, частину Франції.

Криза, що почалася, на Балканах і загострення внутрішньої боротьби у Туреччині змусили турецький уряд піти на поступки Італії і підписати з нею 15 жовтня 1912 р. В Уха (у Швейцарії) таємний, а 18 жовтня, вже і гласний договір, по якому турецький султан відмовлявся на користь Італії від усіх своїх прав на Тріполі і Кіренаїку.

Таким чином, Італія зрештою захопила Тріполі і Кіренаїку, перетворивши їх у свою колонію - Лівію. Величезні жертви в тріполітанській війні понесли араби, що протягом довгого періоду після підписання мирного договору ще продовжували чинити опір італійським загарбникам.

1. Утворення Балканського блоку

Створення блоку держав стало цілком неминучим. На Македонію претендували серби, болгари і греки. Всі ці народи протягом багатьох років ніяк не могли домовитися щодо її поділу.

Обидві країни - і Сербія, і Болгарія - жили землеробством і скотарством. Для них економічне питання Македонії були насамперед питанням про нові землі. Але були ще й інші економічні питання, що робили боротьбу за Македонію і турецькі землі дуже гострою: для Сербії придбання Салонік було рівноцінно виходові до моря, у чому мали потребу експортери сербської худоби і сировини, а на Салоніки претендували греки. Для болгар і сербів було, крім того, важливо оволодіння Македонією як країною, що з'єднує турецький схід із Центральної Європою.

За сербами стояла Росія, за Росією - вся Антанта, хоча ні Франція, ні Англія тоді, у 1912 році, воювати через балканське питання не збиралася. Болгарія була вимушена шукати собі інших покровителів. Такими явилися Австрія і Німеччина. Болгарія була відвіку дуже тісними узами пов'язана з цими країнами. Росії Болгарія боялася, тому що виявитися сусідом Росії значило для Болгарії утратити всіляку незалежність.

Навесні 1911 р. уряди Сербії і Болгарії вирішили, що наступає слушний момент, щоб остаточно розв'язати питання Македонії й інших областей Європейської Туреччини. Після виникнення італо-турецької війни Сербія прискорила початі раніше переговори з Болгарією про висновок військової спілки. Царська Росія була зацікавлена в створенні балканського блока, що можна було б в потрібний момент направити як проти Туреччини, так і проти Австро-Угорщини. При цьому, не будучи ще підготовленою до великої війни, вона не хотіла, щоб Сербія і Болгарія передчасно почали війну з Туреччиною.

Сербо-болгарські переговори затяглися майже на півроку через гострі розбіжності по питанню про розподіл територій Македонії, що передбачалося звільнити від турецького панування і на котрі одночасно претендували Сербія і Болгарія. Вони закінчилися підписанням 13 березня 1912 р. союзного договору.

По його умовах Болгарія і Сербія зобов'язалися підтримувати один одного, якщо яка-небудь велика держава зробить спробу приєднати, хоча би тимчасово, частину балканських територій (тим самим Сербія заручалася підтримкою Болгарії проти агресивної політики Австро-Угорщини на Балканах), а секретний додаток до союзного договору передбачав збройний виступ Сербії і Болгарії проти Туреччини. Союзники домовилися і про умови майбутнього поділу Македонії, виділив при цьому «спірну зону», остаточна доля якої повинна була бути визначена по третейському рішенні російського царя.

12 травня 1912 р. Сербія і Болгарія уклали військову конвенцію, що визначала кількість військ, які виставляються у випадку війни проти Туреччини або Австро-Угорщини. Незабаром Болгарія підписала союзний договір із Грецією, а Сербія уклала усну угоду про спілку з Чорногорією. Так склався Балканський союз, учасники якого ставили своєю головною метою повну ліквідацію турецького панування на Балканському півострові.

Влітку і восени 1912 р. відношення між балканськими союзниками і Туреччиною досягли великої напруги. Обидві сторони обмінювалися загрозливими нотами. Росія й Австро-Угорщина від імені європейських держав виступили з декларацією про те, що ніякої зміни статус-кво на Балкан допущено не буде. Але це попередження вже не мало дії.

2. Балканські війни та їх наслідки

2.1. Перша балканська війна

Суперництво між двома основними військово-політичними блоками знайшло своє відображення в Балканських війнах.

На початку XX ст. ситуація на Балканах стала надзвичайно напруженою. Балканські народи вели боротьбу за визволення від османського гніту, їх підтримували держави Антанти, сподіваючись використати їх у боротьбі проти держав Троїстого союзу.

9 жовтня Чорногорія почала війну проти Туреччини, 17 жовтня у війну вступили Болгарія і Сербія, а наступного дня - Греція. Вже перші військові сутички показали перевагу балканських союзників над Туреччиною. Протягом декількох тижнів вони домоглися значних успіхів.

Сербські війська зайняли верхній діл Вардара, Ново-Базарський санджак і північну частину Албанії, а грецькі - Салоніки (лише на декілька часів випередивши болгарські частини). Болгарські війська просувалися до Стамбулу. У руках Туреччини залишалися тільки міцності Едирне (Адріанополь), Яніна і Шкодер (Скутари).

Перемоги балканських союзників знаменували крах турецького феодального панування на Балканському півострові.

3 листопада 1912 р. турецький уряд звернувся до великих держав із проханням про мирні посередництва. На початку грудня між Туреччиною і Болгарією було укладене перемир'я. Кожна з європейських держав