Кобургского, Німеччина й Австро-Угорщина стали підштовхувати Болгарію на виступ проти інших учасників Балканського блоку.
У свою чергу Сербія, Чорногорія і Греція уклали таємний військовий блок проти Болгарії; до цієї спілки приєдналася і Румунія. Спроби Росії запобігти сутичці, що назрівала, не увінчалися успіхом. Упевнена у своїй військовій перевазі, Болгарія 29 червня 1913 р. раптово напала на своїх колишніх союзників. Проте сербські, чорногорські і грецькі війська утримали свої позиції; у той же час Румунія і Туреччина виступили проти Болгарії.
Так почалася друга балканська війна. У короткий термін Болгарія була розгромлена і запросила миру.
30 липня 1913 р. у Бухаресті почалася мирна конференція, і вже 10 серпня Болгарія підписала мирний договір із Сербією, Грецією і Румунією; 29 вересня був підписаний і болгаро-турецький мирний договір. Сербія одержала майже цілком ту частину Македонії, що була перед цим відібрана Болгарією в Туреччини; Південна Македонія і Західна Фракія відійшли до Греції, Південна Добруджа - до Румунії, частина Східної Фракії з Едірні - до Туреччині.
У результаті Болгарія зберегла із територій, придбаних у результаті першої балканської війни, лише невеличкі частини Македонії і Західної Фракії. Турецько-болгарський кордон відсунувся на захід лінії Енос - Мідія.
Австро-німецький імперіалізм скористатися розколом Балканського блоку. У правлячих колах Болгарії посилилися прогерманські, а також реваншистські тенденції. Водночас німецький уряд направив у Туреччину військову місію, глава якої, генерал Лиман фон Сандерс, був незабаром призначений на посаду командуючого турецькими військами, розташованими в столиці імперії - Стамбулі. Поряд із будівництвом Багдадської залізниці посилка німецької військової місії свідчила про значне посилення позицій Німеччини на Ближньому Сході.
Побачивши погрозу своїм інтересам на Балканах і в Туреччині, особливо в районі чорноморських проток, уряд Росії виступив із рішучим протестом проти призначення Лиману фон Сандерса. Це призвело до нового російсько-німецького конфлікту, що, проте, закінчився поступкою. Німецький уряд погодився, щоб Лиман був не командиром корпуса, а інспектором турецької армії. Поступка мала лише формальне значення і не пом'якшувала протиріч між Німеччиною і Росією.
Висновок
Внаслідок війни 1913 p. Балканський союз розпався і відбулося остаточне перегрупування сил на міжнародній арені напередодні першої світової війни. Ослаблена Болгарія перейшла в табір австро-німецького блоку, в Туреччині зміцнилися позиції Німеччини, Румунія тяжіла до країн Антанти, Сербія встановила тісні зв'язки в Росією. Туреччина повернула свою європейську територію (і володіє нею і до сього часу). Значні територіальні надбання Сербії, її зростаюча військова могутність дратували Австро-Угорщину і спонукали Відень до розгортання воєнної ескалації.
Вплив Росії на Балканах майже зійшов нанівець і зберігся тільки в Чорногорії та Сербії, які повністю залежали від поставок російського військового спорядження.
Поділ Європи на два ворогуючих блоки, шовіністична пропаганда і гонка озброєнь створювали умови для світової війни.
Література
Бердичевський Я.М., Ладиченко Т.В. Всесвітня історія. — Запоріжжя, 2002. — 496с. :
Всемирная история: Первая мировая война. – М., 2000. – 510 с.
Дещинський Л.Є., Панюк А.В. Міжнародні відносини України: історія і сучасність. — Л., 2001. — 424с.
Дюбук Д. Всемирная история войн. – М., 2000. –1016 с.
Філіпенко А. С. Міжнародні економічні відносини: Історія міжнародних економічних відносин. — К. , 1992. — 191с.