Болгарія 1918-1941 рр.

ПЛАН

1. Загострення соціально-політичної ситуації в країні (1918-1923 рр.)

У першій світовій війні Болгарія брала участь на боці австро-німецького блоку і майже повністю контролювалась Німеччиною. Вивіз сировини і сільськогосподарської продукції до Німеччини зумовили зубожіння болгарського народу, його небажання воювати за чужі інтереси. З року в рік посилювався антивоєнний рух, що вилився у страйки та заворушення у військових частинах. Цю боротьбу очолювали ліві соціал-демократи («тісняки») та Болгарський землеробський народний союз. Парламентські фракції цих партій відкрито виступали проти військових кредитів, засуджували пронімецьку політику царя Фердинанда. Лідерів цих партій Г-Димитрова, В.Коларова, О.Стамболійського та Р. Даскалова було звинувачено у державній зраді й кинуто до в'язниці.

У вересні 1918р. війська Антанти прорвали Македонський фронт. Значна кількість болгарських солдат потрапила в полон, інші, покинувши фронт, рушили на Софію. Вони розгромили головну ставку армії у Кюстендилі й завоювали місто Радомир — велику залізничну станцію у 45 км від столиці. Цар Фердинанд поспішив випустити із в'язниці О. Стамболійського та Р. Даскалова, доручивши їм умовити солдат припинити повстання. Проте лідери Болгарського землеробського народного союзу приєдналися до повстання.

27 вересня 1918р. на солдатському мітингу в Радомирі Райко Даскалов оголосив про скинення царя Фердинанда і проголосив Болгарію республікою. Олександра Стамболійського було обрано президентом, а Р. Даскалова — головнокомандуючим республіканської армії. Наступного дня 30-тисячна армія повсталих рушила на Софію. Страх перед повсталим народом змусив болгарську буржуазію піти на капітуляцію перед Антантою.

29 вересня 1918 p. в Солоніках Антанта підписала з Болгарією перемир'я, у відповідності з яким Болгарія була окупована військами держав-переможниць. Тим часом повсталі досягли села Владай (у 15 км від Софії). Нерішучість керівників призвела до повного розгрому Владайського повстання, проти якого уряд кинув юнкерів та німецьку дивізію з артилерією й кулеметами. Після дводенних жорстоких боїв урядові війська 2 жовтня 1918р. завоювали м.Радомир.

Проте стихійне повстання солдатських мас змусило уряд піти на поступки народу. З жовтня 1918р. цар Фердинанд зрікся престолу на користь свого сина Бориса і втік за кордон. Уряд Миланова, лідера реакційної партії демократів, який був при владі в останній період війни, пішов у відставку.

У листопаді 1918р. було утворено коаліційний уряд Тодорова, лідера буржуазної народної партії. До його складу ввійшли представники правих соціал-демократів та Землеробського союзу. Уряд Тодорова оголосив загальну політичну амністію, запровадив 8-годинний робочий день, здійснив інші демократичні поступки на користь народу.

За мирним договором, підписаним у Нейї-сюр-Сен у листопаді 1919 p., Болгарія втрачала Північну Добруджу, Македонію, Західну Фракію, позбавлялась виходу до Егейського моря. Їй дозволялось мати лише найману армію чисельністю 20 тис. чоловік. Болгарія зобов'язана була виплатити репарації на суму 2,25 млрд. франків золотом. За три роки після підписання договору Болгарія відправила Румунії, Югославії та Греції 118 локомотивів, 2049 вагонів, 2300 тон різноманітного залізничного устаткування тощо.

У серпні 1919р. в Болгарії відбулися перші післявоєнні парламентські вибори. Вони принесли перемогу Землеробському народному союзу. До складу уряду, очоленого О.Стамболійським, увійшли також представники народної й прогресивно-ліберальної партій. Діяльність кабінету відбувалася у складних міжнародних і внутрішніх умовах. Болгарію охопили страйки і демонстрації протесту проти Нейського договору, які 29 грудня 1919р. переросли у загальний політичний страйк.

Намагаючись стабілізувати становище в країні, уряд Стамболійського запровадив надзвичайний стан. Вибори до Народних зборів 4 березня 1920 p. надали невелику перевагу Землеробському союзу. Цього разу Стамболійський сформував однопартійний уряд. Звільнившись від коаліції з буржуазними партіями, Землеробський союз здійснив спробу провадити самостійну «селянську» політику. Було проведено низку реформ, які відповідали інтересам основної маси сільськогосподарських виробників. Уряд запропонував закони про трудову повинність і трудову поземельну власність, про прогресивний прибутковий податок, зменшив поземельний податок і податок на худобу. Коопераціям надавалось монопольне право на вивіз сільськогосподарських продуктів. З державних і монастирських земель, а також із земель, викуплених у великих власників, було створено земельний фонд, який розподілявся між безземельними та малоземельними селянами. Сплату вартості земельного наділу селяни могли здійснювати протягом 20 років. До 1923 p. землю отримали майже 75 тис. селянських господарств.

Велика буржуазія, невдоволена діяльністю уряду Стамболійського, розпочала підготовку до насильного усунення його від влади. У 1922р. всі опозиційні партії об'єдналися у так званий «Конституційний блок», який створив власну військову організацію і проголосив своєю метою відновлення «принижених конституційних прав і свобод». Водночас з консолідацією болгарських реакційних сил активізувалася діяльність профашистських організацій. Особливо впливовою була «Народна змова», очолювана колишнім професором політичної економії, ректором столичного університету О.Цанковим. У своїй діяльності він спирався на офіцерський корпус армії і готувався до збройного повстання. Значну роль опозиція відводила російським білогвардійцям, яких у Болгарії нараховувалось майже 30 тис. чол.

Пробільшовицькі комуністичні елементи за допомогою Комінтерну також приступили до створення окремої військової організації. Вони розгорнули пропагандистську роботу в армії, вимагали від уряду роздати зброю робітникам промислових підприємств. Наприкінці 1922р. стосунки між болгарською компартією і Землеробським народним союзом значно погіршилися. Комуністи інспірували страйки і компанії протесту проти політики уряду Стамболійського, закликали до збройного повстання. В умовах наростання внутрішньої нестабільності уряд призначив на квітень 1923р. нові парламентські вибори на основі мажоритарної системи. За їх результатами Землеробський союз забезпечив собі 212 місць у Народних зборах з 245 можливих. Це дало змогу проголосити встановлення в Болгарії «селянської» влади, сформувати так званий землеробський уряд. Комуністи відразу ж зайняли ворожу позицію