У підсумку Версальська система був модернізований з урахуванням реальної ситуації на Близькій Схід і в Європі. Німеччини удалося використовувати протиріччя як між західними великими державами, так і між Заходом і СРСР для початку ревізії Версальського договору й інтеграції в існуючу систему міжнародних відносин, що не заважало розвитку секретного військового співробітництва з Москвою. Англії удалося повернути собі роль загальноєвропейського арбітра, обмежити домагання Франції і зміцнити свої позиції у відношенні США. Франція, позбавивши можливості однобічних санкцій, була змушена обмежити свої домагання до Німеччини, її східноєвропейські союзники не одержали гарантій своїх границь, що трохи послабило французький вплив у регіоні. Радянському керівництву не удалося улаштувати в Німеччині революційний переворот, а побоювання у відношенні консолідації Європи на антирадянській основі були трохи зм'якшені дипломатичним визнанням СРСР із боку Англії, Італії і Франції і висновком договору 1926р., що розглядався як гарантію неучасті, Німеччини в можливих антирадянських акціях Англії і Франції. США розширили своя економічна присутність у центрі Європи, одержавши новий важіль впливу. Італія, мінімально порушена кризою, змогла зберегти свої володіння в Егейському морі і, завдяки конфлікту з Грецією в серпні 1923 р., врегулювати спірні проблеми у відносинах з Югославією. Події 1923 — 1925р. продемонстрували малу ефективність Ліги Націй як міжнародного органа і її залежність від політики великих держав.

Другою зовнішньою кризою Версальсько-Вашингтонської системи стали події 1925 — 1929 р. у Китаї, що був традиційним об'єктом експлуатації великих держав. Хоча формально, відповідно до договору 9-ти держав, у Китаї були ліквідовані сфери впливу Англії, Франції і Японії, в умовах фактичного розколу країни на самоврядні регіони при збереженні номінального уряду в Пекіні усі великі держави підтримували зв'язку з тими чи іншими місцевими кліками, здійснюючи через них свій вплив. Крім того, у країні існувало два уряди: північне в Пекіні і південне в Гуаньчжоу, з яких перше визнавалося на міжнародній арені урядом єдиного Китаю, хоча і не могло здійснювати свої функції усередині країни в повному обсязі. В умовах національно-визвольного підйому, активної радянської пропаганди і зв'язків СРСР із Гуаньчжоу, пекінський уряд 31 травня 1924 р. слідом за Англією й Італією пішло на нормалізацію відносин зі СРСР. 20 січня 1925 р. були нормалізовані радянсько-японські відносини на основі визнання сторонами Портсмутського мирного договору, і до 15 травня японські війська були виведені з Північного Сахаліну, а за СРСР була визнана сфера впливу в Північній Маньчжурії. Тим самим СРСР створив передумови для більш активного втручання в китайські справи в процесі протистояння Вашингтонській системі міжнародних відносин.

30 травня 1925 р. у ході страйку в Шанхаї на японському підприємстві англійська поліція застосувала проти страйкарів зброя, що привело до вибуху збурювання в країні. Почався \43\ широкий антиімперіалістичний рух, що вдарив насамперед по позиціях Англії в Китаї. США і Японія постаралися надати ініціативу придушення руху Англії, поволі зміцнюючи свій вплив у регіоні. СРСР також використовував події, що почалися, для розширення свого впливу в Китаї, ще в січні 1924 р. сприявши створенню в Гуаньчжоу союзу китайської компартії (КПК) і Гоміндану (ГМД), що зміг відбити спробу заколоту місцевих мілітаристів і сформувати Народно-революційну армію (НРА). На півночі Китаю йшла боротьба за Пекін між армією генерала Фен Юйсяня, підтриманого СРСР, і військами Чжан Цзолина, якого підтримувала Японія.

Тим часом у Китаї в липні 1926 р. НРА початку Північний похід, і до березня 1927 р. південна частина країни аж до Янцзы була підлегла уряду Гуаньчжоу. 22 — 23 березня 1927р. війська НРА вступили в Нанкін і Шанхай, що різко загострило відносини з Англією і США, що почала обстріли міста і почала переговорів з Чан Кайши про підтримку у випадку антикомуністичного перевороту. Тим часом СРСР вирішив підштовхнути події за рахунок усунення Чан Кайши і посилення впливу КПК. У Пекіні 6 квітня 1927р. частини Чжан Цзолина напали на радянське консульство і захопили документи про арешт, що передбачався, Чан Кайши, що негайно були передані йому. 12 квітня Чан Кайши здійснив антикомуністичний переворот, розірвав союз із КПК і почав репресії проти її членів.

Із середини 1925 р. англо-радянські відносини стали погіршуватися, тому що англійське керівництво вважало, що саме СРСР спровокував хвилювання в Китаї. У 1926 р. в умовах згортання соціальних програм в Англії почалися масові страйки, що різко загострило внутрішню ситуацію в країні. СРСР не тільки використовував ці події для розширення пропаганди, але і підтримував деякі профспілки матеріально, що вело до ще більшого охолодження англо-радянських відносин. 12 травня 1927 р. у Лондоні був зроблений наліт на радянське торгпредство, де були виявлені документи про допомогу СРСР страйкарям, і 27 травня Англія розірвала дипломатичні відносини зі СРСР. У той же день японське керівництво послало в Шандунь війська для прикриття свого ставленика Чжан Цзолина в Пекіні від НРА. Одночасно