У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент


інтеграції з ЄС.
Національна економіка кожної з нових суверенних держав, природно, має істотні відмінності у своїй структурі, співвідношенні матеріальних, трудових та фінансових ресурсів, потенційних можливостях до саморозвитку і включення у загальносвітові й регіональні господарські процеси. Так, для України, крім Балтії, Білорусі, характерна висока питома вага обробної промисловості порівняно з Росією та середньоазіатськими республіками, де вагому частку складають галузі видобувної промисловості. Чорна металургія зосереджена у Росії та Україні, в інших країнах Співдружності є лише окремі підприємства цієї галузі. Водночас у Казахстані, Узбекистані, закавказьких республіках висока частка кольорової металургії. Важке машинобудування зосереджене насамперед в Росії та Україні, монопольними виробниками багатьох виробів цієї галузі є інші республіки колишнього СРСР (мікроавтобусів - Латвія, бавовнозбиральних комбайнів - Узбекистан тощо).
Істотні відмінності є і в забезпеченості народного господарства трудовими ресурсами. У країнах Балтії, східних регіонах Росії, частково в Білорусі та Казахстані до переходу до ринкової економіки відчувалася нестача робочої сили, а в більшості середньоазіатських республік та Азербайджані й за часів директивно-планової економіки існувало приховане безробіття, особливо в сільській місцевості. Централізоване фінансування економіки республік і таке ж встановлення цін на продукцію у міжреспубліканському обміні, які були характерні для перерозподілу державного бюджету колишнього СРСР, не дають змоги навіть приблизно визначити вихідний стан фінансової системи нових суверенних держав. Типовим прикладом цього є Туркменистан, який у минулому завжди був на загальносоюзній дотації, а з наближенням до світових цін на продукцію власної нафтогазової промисловості забезпечив собі високий приплив коштів.
Значні відмінності відчутні й у життєвому рівні окремих нових незалежних держав. За експертними оцінками, середнє споживання товарів та послуг між ними відрізнялося більш ніж у 2,2 раза. При цьому на початку 90-х років це споживання на одного громадянина складало відповідно до загальної шкали індексів у Білорусі, Росії, Україні та Молдові - від 4,7 до 4,1 тис. крб., у Вірменії й Казахстані - 3,9 тис. крб., Азербайджані, Киргизстані та Узбекистані - 3,3-3,2 тис. крб., Туркменистані - 2,7 тис. крб., а в Таджикистані - всього 2,1 тис. крб.
Проте для всіх цих країн на сучасному етапі характерні й спільні риси перебігу економічних процесів, які відрізняють цей регіон світу від інших. Як зазначалося, до таких загальних особливостей належать насамперед кризові явища, одночасно спричинені двома процесами - переходом до суверенної економічної системи та формуванням її на ринкових засадах.
Крім цього, для згаданих країн характерний високий рівень некомплексності. За оцінками експертів Дойче банку, на порозі незалежності Україна мала найбільш збалансовану структуру народного господарства серед інших республік колишнього СРСР, але цілком залежала від імпорту деревини, бавовни й, особливо, пального. Росія з її величезними покладами всіх видів сировини та диверсифікова-ною обробною промисловістю не має джерел покриття потреб бавовнопрядильної, значної частини шкіряної та харчової промисловості, рухомого складу пасажирського транспорту тощо. За рахунок ввозу покривають запити у мінеральній сировині країни Балтії, у переважній частині машин та устаткування - Молдова, середньоазіатські та закавказькі республіки. Провідна галузь Туркменистану - нафтогазова індустрія - базується на імпортних трубах та основній частині устаткування для видобутку й переробки палива. Виробництво кольорових металів у Таджикистані, авіаційної техніки - Узбекистані, пшениці - Казахстані, калійних добрив - у Білорусі перевищують можливості споживання національним ринком. З принципової точки зору така некомплексність повинна була стимулювати ці держави до реальної взаємодії між собою або з іншими регіональними економічними угрупованнями. Але фактично кожна з них почала долати диспропорції в народному господарстві за методами автаркії, зменшення взаємозалежності від світогосподарських процесів. Тому не були здійснені або мали мінімальний успіх ідеї утворення економічних спілок як у межах регіону, так і приєднання до ЄС, зони Чорноморського економічного співробітництва тощо.
Загальною особливістю цих країн є перехідний характер економічних процесів у народному господарстві. При цьому чітко проглядається багатоплановість перехідного стану: водночас відбуваються формування національного господарства, побудова ринкової економіки й спроби адаптуватися до світових та регіональних економічних структур. І як наслідок - саме переплетення різних за природою процесів є основним вузлом помилок у господарській політиці, доповненням об'єктивних труднощів перехідного періоду прорахунками владних структур, характерним для згаданих держав загостренням ситуації в основних сферах господарського життя, включаючи добробут населення.
Пріоритетність розбудови Національної економіки (разом із посиленням ролі політичних та ідеологічних факторів) визначила перевагу дезінтеграційних факторів над стимулами посилення економічної взаємодії країн СНД. Проявом цього, крім розриву господарських зв'язків, було насамперед невдале намагання зберегти єдиний "рубльовий простір". Естонія, Латвія та Україна, інші держави цього регіону в 1992- 1993 pp. ввели національні валюти або їхні замінники, створили власні банківські системи, митні служби, поступово сформували національні органи господарського управління, тобто практично приступили до будівництва економічних основ суверенності країн.
Водночас згадані держави (крім країн Балтії) намагалися зберегти можливості економічного та політичного співробітництва між собою. У січні 1993 р. прийнято Статут СНД (рішення не підписане Молдовою, Туркменистаном та Україною), пізніше створено ради з питань агропромислового комплексу, керівників зовнішньоекономічних відомств тощо. 24 вересня 1993 р. укладено Договір про Економічний союз СНД, в якому Україна обрала статус асоційованого члена. Нарешті, у грудні 1994 р. створено Міждержавний економічний комітет, головне завдання якого полягає в активізації взаємного співробітництва в умовах, коли більшість спільних рішень країн СНД виконується незадовільно.
Із самого початку існування Співдружності її члени виступили прихильниками двох підходів до взаємного співробітництва.
Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7