в) Берестейська Унія. Такі були умови, коли відбулась ідея унії — злуки
Православної і Католицької Церков. Уже в XI ст. було кілька спроб поєднати зкви
що розділилися в 1054 році. В ХП ст. Петро Клюнійськич т.л Ан сельм
Кентерберійський шукали шляхів для їх поєднання. Але обопільна ворожнеча,
фанатичні ексцеси збільшували відчуже ність. Взаємну неприязнь розпалювала
літературна полеміка по між греками та католиками, яка «копала прірву між обома
Церква ми», — пише митрополит Іларіон
Тяжкий стан Візантійської імперії, якій загрожували вороги з усіх боків, викликав
спробу цісаря Михаїла УІП шукати допомоги у папи Григорія X, якому він обіцяв
за це прийняти унію. В 1274 р. був скликаний у Ліоні собор, на якому ухвалено, що
Грецька Церква, зберігаючи свої догмати та обряди, має лише визнати примат
папи, але унію не прийняло ні духовенство Греції, ні народ.
Не торкаючись давніх часів історії України, нагадаємо деякі події останніх двох з
половиною століть. У 1396 році говорим) про мйжлмвість сполучення
Православної та Католицької Церков на нараді Ягайла з митрополитом Кипріяном
Цамблаком; поділяючи бажання об'єднати Церкви, митрополит вважав за конечне
скликати для цього собор, про що сповістив патріярха. На тому справа й
закінчилася.
Року 1418 питання унії було порупгеие на Констанцьігому Соборі, але знову в
площині скликання собору з участю з обох сторін знавців канонічного права.
Найактуальніше постало питання унії на Фльорентійському Соборі в 1439 році,
коли митрополит Ісидор, грецький патріот, приєднався до унії, розуміючи її, як
творення Єдиної Церкви. В Україні, крім невеликого числа маґнатів, широкі маси
залишилися при своїй вірі, хоч не виявляли ворожости до унії. Проте, латинське
польське духовенство виявляло до неї ворожість.
З середини XVI ст. появляються палкі полемісти, які ведуть боротьбу проти
Православної Церкви, Серед них визначалися Бенедикт Герберст, галичанин з
Перемищини, та Петро Скарга (Павензський), єзуїт. У своїй книзі «Про єдність
костьолу Божого (1577) р.) Скарга гостро засуджував православну віру і доводив
конечну потребу злуки з Римом, покликаючись при тому на перспективи розвитку
освіти та культури і на матеріяльні вигоди для української шляхти, які дала б їй
унія, а ще більше для православного духовенства, яке вийшло б із приниженого
стану. Він вважав, що справу злуки повинен вирішити Собор із православних та
католиків. Цю блискучо написану книжку присвячено князеві Костянтинові
Острозькому.
Справу унії підтримували — папський легат Антоній Поссевінс. який їздив у цій
справі до Москви, та другий легат Нунцій Бальо-нетто, який мав у тій справі
конференції з кн. К. Острозьким та його синами.
Костянтин Острозький (1527-1608), «некоронований король України», був одним із
наймогутніших магнатів, власником значної частини Волині і великих посілостей в
Галичині. Він був патроном понад 1000 церков у своїх маєтках, бачив занепад
Православної Церкви і прагнув її об'єднання з Католицькою Церквою, але не в
формі підкорення одної другій. Острозький мав однодумців і великий авторитет в
колах української шляхти, міщан, вищого духовенства.
Наприкінці XVI ст. поновилися заходи в справі унії, при чому її ініціяторами,
несподівано, були православні владики. Значною мірою спричинилася до цього
політика двох патріярхів — Йоакима і, особливо, Єоемії — під час подорожування
їх по Україні: вони стали на бік вратств, дозволивши собі зневажливо поставитися
до владик. Незадоволення владик викликали позбавлення сану митрополита
Онисифора за двоєженство (був двічі одружений), висвята
на митрополита Михаїла Рогози, обраного лише світськими особами, і призначення
єпископа Луцького, Кирила Терлецького, екзархом патріярха, нібито контролером
над митрополитом, — сан, якого не було раніше. Наслідком всіх цих умов поволі в
різних колах православних стала ширитися думка про унію, в надії, що вона
оздоровить церковну атмосферу.
Наприкінці 1589-го або на початку 1590-го року єпископ Львівський Гедеон
Балабан перший порушив питання про унію. До нього приєдналися — Кирило
Терлецький, Леонтій Пельчицький, єпископ Пинський і Туровський, Діонісій
Збируйський, єпископ Холмський та