Реферат - Духове життя україни в литовсько-польській добі
23

Волзький. Наслідком таємної конференції в
Белзі у 1590 році був лист до короля, в якому єпископи заявляли про свою згоду
визнати владу папи.
Справу додержано у великій таємниці, і навіть не всі єпископи знали про
переговори з королем.
Число спільників серед єпископів зростало. Року 1591 на Перемиську катедру по
смерті єпископа король номінував шляхтича Михайла Копистенського, що мав
жінку. Патріярх заборонив висвячувати його, але грамота спізнилася. Року 1593 на
звільнену Володимирську катедру висвячено сенатора та каштеляна Адама (Іпатія)
Потія, який приєднався до прихильників унії.
Православні, знеохочені непорядками в Церкві, приймали чутки про унію в значній
мірі індиферентне. Пішов за унією Тишкевич, один із стовпів Православної
Церкви. Інакше поставився до тієї справи князь Костянтин Острозький. На 'Собор,
що відбувся 1593 року, він надіслав «артикули»-умови, на яких Українська Церква
може об'єднатися з Католицькою: 1) збереження обряду; 2) заборона католикам
забирати православні церкви; 3) заборона переходити на латинський обряд; 4)
зрівняння православного духовенства в правах з католицьким; 5) повідомлення в
справі унії патріярхів; 6) повідомлення про те Москви і Молдавії; 7) поліпшення
внутрішніх справ Православної Церкви та 8) відкриття шкіл для православного
духовенства. Ці «артикули» князя К. Острозького не проголошено на Соборі.
Князеві Костянтинові Острозькому довго не розкривали конспірації переговорів, а
коли нарешті він про них довідався, то був дуже обурений, що таку велику,
всенародню справу робилося потайки. Володимирський єпископ Іпагій Потій, що
був його приятелем з давніх часів, з сльозами, на колінах благав князя приєднатися
до унії, але князь залишився непохитним і попередив, що буде боротися проти унії,
проведеної в такий спосіб. Вимогу князя Острозького скликати собор, щоб
обговорити справу унії, Потій та Терлецький передали королеві, але він, не
рахуючись з соборноправністю Православної Церкви, рішуче відмовив, мотивуючи
тим, що лише владики без мирян можуть рішати справу злуки. Король боявся, що
на соборі виявиться сильна опозиція, і наказав делеґатам їхати негайно до Риму.
Не діставши згоди на скликання собору, кн. Острозький видав «Окружник» проти
унії, особливо проти тактики владик. «Окружник» справив велике враження. В той
же час кн. Острозький вирядив посланців на з'їзд протестантів, який зібрався в
Торуні, запрошуючи їх взяти участь в протиунійному соборі.
Наприкінці 1595 року делегати владик — єпископи Іпатій Потій та Кирило
Терлецький — прибули до Риму і на авдіенції у папи Климента VIII склали
визнання віри й визнали його примат. Папа урочисто прийняв Українську
Православну Церкву із збереженням ц обрядів.
Вістки про те, що єпископи пристали на унію, викликали в Укра їні хвилювання.
На сойНіиках воевідств Волинського, Київського Брацлавського, Руського шляхта
доручила депутатам заявити протест проти самовільного вчинку владик, які не
мали уповноважені та згоди на прийняття унії.
В міжчасі, внаслідок прохань православних, виїхав до Литви протосінкел
Царгородського патріярха Никифор, видатна особа Е патріярхаті: він був ректором
еллінських наук в Падуанському університеті і деякий час був намісником кількох
патріярхів. По дорозі до Литви протосінкел був заарештований, але втік із в'язниці,
треба гадати, завдяки допомозі кн. К. Острозького.
На 6 жовтня 1596 року був призначений Собор у Бересті. Никифор запросив на
нього Кирила Люкаріса, протосінкела Александрійського патріярха, кількох
грецьких єпископів, митрополита Білгородського.
З українськими владиками, з яких не прибуло лише двоє, з'явились католицькі
єпископи: Львівський — Осніковський, Луцький — Мацейовський та Холмський
— Гомолицький, четверо видніших єзуїтських проповідників; крім того воєводи:
Троцький — Микола Радзівілл-Сирітка, канцлер Сапіга, Берестейський староста
Халецький.
На боці православних були: два єпископи — Гедеон Львівський та Михаїл
Перемиський, які розірвали з унією, протосінкели Царгородський та
Александрійський, Сербський митрополит Лука, архимандрити, ігумени, понад 200
осіб білого духовенства; воєводи: Київський — князь Костянтин Острозький,
Волинський — князь Олександер Острозький, каштелян Новгородський —
Полубенський, депутати шляхти воєвідств: Київського — 3, Руського — 3, Пере-
миської землі — 2, воєвідства Волинського — 10, Брацлавського — 2, Пинського
повіту — 1, трибуналу Литовського —2, багато без мандатів шляхти, міщан. Князь
Острозький привіз з собою військо, що охороняло будинок Райського, де засідав
Православний Собор. Прихильники унії зібралися в церкві св. Миколая.
Православні засідали за грецьким звичаєм: миряни та духовні окремо. Три
прохання Православного Собору до владик — насамперед до митрополита Михаїла
Рогози прибути на Собор — залишилися без відповіді. Справа була тяжка:
об'єднати ці дві частини Собору було неможливо — насамперед через участь
протосінкела Никифора та інших греків, яких король наказав арештувати і яких
охороняв князь К. Острозький. Не погодилися приєднатися й православні до
католицької частини Собору, не зважаючи на намовляння королівських послів. Так
постало два Собори.
9-го жовтня 1596 року Никифор з хрестом і Євантеліею в руках проголосив, як
екзарх патріярха, декрет, яким позбавляв митрополита Михаїла Рогозу та п'ять
єпископів — Володимирського, Луцького, Полоцького, Холмського та Пинського
— їх сану за самовільне піддання папі. Цей декрет підписали духовні члени Собору
і надіслали митрополитові Рогозі. Світська частина Собору звернулася до короля з
проханням позбавити владик-уніятів церковних дібр, якими володіти могли тільки
православш.
Уніятський Собор проголосив публічно унію, а на владик Гедеона Балабана та
Михаїла Копистенського і все духовенство, що брало участь у Православному
Соборі, кинув клятьбу.
На проголошення унії Православний Собор відповів протестом, бо, мовляв,
вчинили ц без відома православних кілька

---

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9