недопустити угоди між Болгарією та Німеччиною, - несерйозні, оскільки після підписання пакту про ненапад, секретних протоколів 23 серпня 1939 р. та договору про дружбу 28 вересня 1939 р. між Сталіним та Гітлером наступило зближення та взаєморозуміння. Мало значення й те, що до війни економічно Болгарія орієнтувалася на Німеччину. Внаслідок кардинальних змін воєнно-стратегічної ситуації в Центральній та Південно-Східній Європі, болгарське керівництво було поставлено перед трудною ділемою і попала в сферу притягання фашистської Німеччини. Саму акцію приєднання до фашистського блоку болгарське суспільство сприйняло неоднозначно, про що свідчить неучасть Болгарії, як стателіта Німеччини, в бойових діях на радянсько-німецькому фронті та поява руху Опору у формі Вітчизняного фронту (1943 р.), куди ввійшли ліві та центриські партії – Болгарська робітнича партія, ліве крило СДП, ліве крило Болгарського землеробського народного союзу (БЗНС), група “Звено”. Як першочергові завдання програма Вітчизняного фронту ставила визволення країни від фашистів, вступ в антигілерівську коаліцію, встановлення в країні народної влади. Що розумілося під останнім, мабуть, добре було відомо лише фундаторам із закордонного бюро ЦК БКП, що знаходилось в Москві.
На кінець літа 1944 р. внаслідок Яссько-Кишинівської операції Червоної Армії загальна обстановка на Балканах різко змінилася. Напередодні болгарське керівництво стало спішно зондувати можливості появи в Болгарії військ США та Великобританії. Однак остнні не мали бажання ускладнювати відносини з СРСР та ослабляти непогодженими діями антигілерівську коаліцію. Спільний ворог був ще далеко не повержений.
Розгром німецьких військ в Румунії привів до виходу Червоної Армії на болгарський кордон. 5 вересня 1944 р. Радянський Союз оголосив війну Болгарії, а 8 вересня війська 3 Українського фронту під командуванням маршала Б. Толбухіна форсували Дунай. Болгарська армія опору не чинила. Населення зустрічало радянські війська оркестрами та квітами. Монархо-фашистський режим не мав соціальної опори в країні. А тому повстання 9 вересня в Софії, що відбувалося під антифашистськими загальнодемократичними гаслами, перемогло дуже швидко: останній фашстський уряд К. Муравієва впав. В той же день К. Георгієв, лідер групи “Звено”, що представляла ліберально настроєну частину буржуазії та передове офіцерство, сформував уряд Вітчизняного фронту.
Комуністи, котрі верховодили у Вітчизняному фронті, спочатку воліли за краще, щоб не сполохнути передчасно своїх тимчасових союзників по ВФ та заспокоїти США і Великобританію, трималися в тіні і демонстрували водночас, що вони за широку коаліцію як доказ демократії та влади народу. Однак, ключові міністерства – внутрішніх справ та юстиції – прибрали до своїх рук. Так само комуністи захопили керівництво Національним комітетом ВФ, який фактично здійснював широку контрольно – координуючу діяльність, котра зачипала всі сторони політичного життя, в тому числі й вирішального впливу на уряд. Під його опікою знаходилися місцеві комітети ВФ, за якими хоч і не було визнано статусу органів влади, але наділені абсолютними контрольними функціями, фактично були такими в перші повоєнні роки. Вирішальну роль в цих комітетах грали комуністи.
Вибори в Народні збори. Прийняття “класової”
конституції
На виборах в Народні збори в листопаді 1945 р., котрі не були вільними, переміг, зрозуміло, ВФ. Уряд знову очолив К. Георгієв. Перші зони, прийняті Народними зборами, - закон проти реакції, про конфіскацію майна, нажитого перед війною і вході її, про ліквідацію монархів – свідчили про розгортання широкого наступу на хилі пагінці демократії, посилення терору та свавілля. Адже під закон про реакцію можна було підвести будь-кого неугодного. 15 березня 1946 р. була проголошена республіка.
22 листопада 1946 р. головою уряду став Г. Димитров, і це означало, що шлях до так званої диктатури пролетарату розчищався швидко і ефективно, а комуністи переходили до монопартійної влади в країні. В значній мірі завдяки Димитрову Болгарія, як ніхто, послушно слідувала радянській моделі тоталітаризму.
Курс на встановлення в країні тоталітаризму закріпила прийнята в грудні 1947 р. нова конституція, згідно якої вся влада “переходила” до рук народу, властність ставала народною, а земля того, хто її обробляє. Комуфляжні лозунги та стереотипи прикривали тоталітарний характер влади нових правителів, номенклатурний режим партійних та державних чиновників. Так звана народна власність стала працювати на задоволення їх інтересів. Таким чином заходи, проведені в 1946-1947 рр. в Болгарії, в кінцевому результаті привели до тоталітаризму, хоча комуністична пропаганда подавала їх як заходи, що здійснюються в інтересах народу.
Болгарія та перебудова в СРСР
Горбачовська перебудова та економічна криза II половини 80-х років спонукали болгарське керівництво до манервів в межах системи. В 1986 р. всі галузеві міністерства були скасовані, а Державний плановий комітет перетворено в Державну планову комісію. В січні 1989 р. прийнято рішення про скорочення видатків на оборону.
Горбачовська перебудова Живкову та оточенню явно була не до вподиби. В березні 1988 р. на прийомі молодих письменників в своїй резиденції Т. Живков буквально вибухнув на одне із запитань: “Про що говоримо? Про перебудову в Радянському Союзі? Та вона як тайга, вверху шумить, а внизу нічого не чути. Там піднімається брудна політична піна. І ми не дозволимо переносити цю брудну політичну піну на вас”. Відмова СРСР від ролі сторожа соціалізму вибивала головну опору з-під тоталітарних режимів країн ЦПСЄ, в тому числі й Болгарії.
3. Великобританія
Наслідки війни для Англії. Внутрішня
та зовнішня політика лейбористів
Друга світова війна для Англії була тріумфом і трагедією. З одного боку, Англія була в числі переможців, а здругого, - перемога виявилася “пірровою”. Англія втратила 25 % національного багатства, 30% торгового флоту, зовнішній борг