Реферат на тему:

“Лейпцигська битва”

Лейпцигська битва або «битва народів», генеральна битва під Лейпцигом між союзними російськими, пруськими, австрійськими і шведськими військами з наполеонівською армією 4-7 жовтня 1813.

Обстановка і сили сторін напередодні битви

Осінню 1813 три союзних армії (Богемська, Силезька, Північна) зробили наступ на Саксонію з різних напрямів. Крім того, на театр військових дій прибула і Польська армія, до цього що знаходилася в резерві. Наполеон спочатку вирішив, використовуючи перевагу внутрішніх операційних ліній, завдати блискавичних ударів по роз'єднаних арміях коаліції, але обстановка, що швидко міняється, нестачу сил і часу для використання ситуацій, що вигідно складалися примусила його відмовитися від цих планів і зосередити свої війська в районі Лейпцига. Першої до міста з півдня підійшла Богемська армія, а з півночі наближалася Силезька. Битва відбувалася на обширній рівнині перед Лейпцигом, перетненій ріками Ельстер і Плейсою, поточними з півдня на північ. Між ними знаходилася болотиста низина, незручна для рухів військ, і тому місцевість, що фактично ділила на два поля битви. У Наполеона під Лейпцигом виявилося 170 тис. чоловік при 747 знаряддях. 120 тис. він зосередив на півдні проти Богемської армії, а 50 тис. під егідою маршала М. Нея залишив на півночі для протидії Силезької армії. Перед битвою роз'єднані сили союзників становили 195 тис. чоловік при 893 знаряддях (в Богемської - 135 тис., у Силезскої армії - 60 тис.). Наполеон прагнув спочатку розгромити Богемську армію, а потім поодинці розправитися з іншими арміями коаліції. Після гострих суперечок в штабі Богемської армії її сили були розділені на три угрупування. Головний удар по противнику повинна була нанести перша група (84 тис. росіян і прусаків) під командуванням М. Б. Барклая де Толлі з правого берега р. Плейсі.

Битва 4 жовтня

Основні події цього дня сталися на дільниці бойових дій Богемської армії. З ранку російсько-пруські частини Барклая зробили наступ на фронті шириною 8 км і оволоділи низкою пунктів, але, не отримавши підтримки з боку австрійців, вимушені були їх залишити. Наполеон, пересвідчившись в розтягнутому розташуванні Богемської армії, зібрав могутній кавалерійський кулак (8-10 тис. кінноти під командуванням маршала І. Мюрата) і вирішив кинути його на прорив центра «богемців» в районі с. Вахау. Після інтенсивного артилерійського обстрілу позиції союзників із 100 знарядь, о 3 години дня французька кіннота стрімко кинулася уперед, зім'яла передові частини, а інших примусила вишикуватися в оборонне каре. Ця кавалерійська лавина дуже швидко максимально наблизилася до командного пункту союзників. Положення виправив той, що знаходився в конвої Олександра I лейб-ґвардії Козачий полк. У критичний момент лейб-козаки здійснили сміливу атаку з флангу на кінну масу французьких вершників, що зупинило її рушення уперед і дало можливість командуванню, використовуючи підтягнуті резерви, відкинути Мюрата з великими втратами на початкові рубежі. Наполеон не зміг підтримати кавалерійську атаку, що успішно розвивалася, оскільки резервні війська він вимушений був задіяти на флангах, де для французів почала назрівати загрозлива ситуація. У цей час стало вже неможливо використати і частину сил Нея для перекидання їх на південь - вони повністю виявилися втягнутими в запеклі сутички з російсько-пруськими військами Силезької армії. З настанням темряви бій припинився на всіх дільницях. Позиції противників до кінця битви не зазнали кардинальних змін, лише Силезька армія трохи просунулася уперед. Втрати з обох сторін виявилися приблизно рівними - приблизно по 30 тис. Але спад союзників компенсувався прибуттям до Лейпцигу 5 (17) жовтня Північної і Польської армій ( 120 тис.). До військ Наполеона за цей час приєдналося лише 25 тис. солдат.

Продовження битви 6 жовтня

5 (17) жовтня основні сили противників не вступали в бойове зіткнення. У ситуації, що створилася Наполеон ясно розумів доцільність відступу для своєї армії, але через престижні амбіції і політичні міркування (він був не тільки полководець, але і імператор) лише змінив позицію. Відступивши, він зосередив війська (170 тис.) в радіусі 4 км від Лейпцигу на 15-километровій оборонній дузі навколо міста. У свою чергу, союзники оточили французи щільним півкільцем: Богемска - з півдня, Силезька - з півночі, а Північна і Польська армії - зі сходу. У їх рядах нараховувалося приблизно 305 тис. бійців, з них російських - 125 тис., австрійців - 90 тис., прусаків - 72 тис., шведів - 18 тис. Вранці 6 (18) жовтня союзники атакували позиції Наполеона. Весь день французи наполегливо оборонялися, а при втраті важливих тактичних пунктів робили успішні контратаки. Просування союзників в кінці дня виявилося мінімальним. Не змінив загальну картину і несподіваний перехід на сторону союзників саксонської дивізії і деякої частини вюртембергської кавалерії (всього приблизно 10 тис. чоловік), хоч він був безумовно важливий в психологічному і політичному відносинах. Зрада саксонців оголила пополудні центр французької позиції, але Наполеон зміг дуже скоро перекинути туди резерви, швидко відновити ситуацію і загалом стабілізувати свою оборону. До кінця битви французи утрималися на флангах, лише в центрі вони поступилися декількома селами і відійшли приблизно на 1 км. Союзне командування ввело в справу біля 200 тис. чоловік. 100 тис. бійців весь день простояли в резерві з побоювання, що битва поновиться на наступний день. Але французи вже майже повністю витратили свій бойовий комплект, крім того, навіть нерішучі результати битви показали Наполеону, що її продовження приведе до повної загибелі