У післявоєнний час партійне керівництво пресою не змінилося, навіть стало більш вимогливим. Не змінився політичний режим, це був той самий культ тієї самої особи з притаманними йому ознаками жорсткого, непримиренного, неупинного керівництва.

Кращим доказом того, що після війни суспільство почало повертатися волею Сталіна до практики репресій та боротьби з “ворогами народу”, стало прийняття постанови ЦК ВКП(б) “О мерах по улучшению областных газет “Молот” (Ростов-на-Дону), “Волжская коммуна” (г. Куйбышев) и “Курская правда”.

На той час Управління агітації та пропаганди ЦК ВКП(б) перестало існувати. Всі нормативні документи, що встановлювали правила поведінки газет в будь-якій обстановці, знов почав випускати ЦК ВКП(б).

По суті це була розгромна постанова, що нагадує дві інші широко відомі й прийняті майже одночасно у 1848 р. постанови - по літературі й по оперному мистецтву. Фактично це був цикл постанов, споріднених за метою, котрий означав закінчення періоду вимушеної демократизації партійного життя в екстремальних умовах війни та наступного відновлення мирного життя й повернення до тоталітарних методів керівництва країною й пресою.

Не можна було виграти війну, не демократизувавши суспільство. Люди повинні були виявляти зразки масового героїзму не з-під палки, а за велінням душі, як в тилу, так і, особливо, на фронті.

Та ось настала нова - післявоєнна - епоха. Війна виграна, ейфорія від перемоги минула. Переможці, побачивши Європу, поверталися додому. Партійній номенклатурі треба було повертати країну до старих порядків. Художня література, театр та журналістика були обрані для цього з точним і влучним розрахунком.

Але ними не обмежилися вищі партійні органи. Дістали своє й вчені, зокрема в рамках відомої боротьби з вейсманістами-морганістами. Кібернетика була визнана “служанкою буржуазной науки”. Партія оголошувала цілі напрямки в науці шкідливими, а потім, багато років пізніше, виявлялося, що це були генетика, кібернетика, з котрих проростають численні нинішні досягнення світової науки.

По-перше, цією постановою зняли з роботи редакторів, по-друге, розкритикували те, чим газети жили й працювали у перші післявоєнні роки. Тим не менше, ці заходи дозволили переглянути редакційну практику, кадрову підготовку журналістів, але вони ж приводили до централізації управління, зміцнення звязків парткомів і редакцій, створення певного моноліту компартійної бюрократії та партійно-радянської преси, зміцнення авторитарних спрямувань.

На прикладі обласної газети “Ворошиловградская правда” можна простежити, як виконувалася ця постанова. Воно пожвавило й тематичне розмаїття, і жанрову палітру, були запроваджені деякі новаторські підходи до тем, “масштабные акции в газете”. Наведемо приклад вдалої, в цілому, кампанії - двомісячника по будівництву й ремонту житла.

Ось цитата з “Ворошиловградской правды”, в якій узагальнено інформацію про наслідки війни для області, дано широкому читацькому загалу матеріал для подальшого аналізу, більш глибокого інформування:

“Немецко-фашистские захватчики... в нашей области сожгли и уничтожили более 151 тысячи квадратных метров жилья, лишив крова десятки тысяч трудящихся” (29 червня 1949 р.).

Вона ніби розпочинає масштабну газетну акцію.

Далі газета сповіщає про початок двомісячника і подає досвід успішного вирішення проблем у таких складних жанрах, як проблемний нарис, чого раніше, у воєнний час, практично не було. Приклад - публікація “Новое в Красном Луче” (7 серпня 1948 р.). Наявна навіть вимоглива, емоційно забарвлена критика на адресу керівника радянської установи,

“...по чьей вине Герой Советского Союза, студент учительского института тов. Деревянко второй год тщетно пытается получить квартиру. Невероятные мытарства пришлось испытать вдове погибшего фронтовика. Председателю горсовета не до них, он занят личными мероприятиями”(10 июля 1948 г.).

Зрозуміло, обєктом для критики голову міськради було обрано за узгодженням з найвищою в області інстанцією - обласним комітетом партії.

Газета “Ворошиловградская правда” друкує й теоретичні матеріали, тобто продовжує нарощування власного творчого потенціалу. Наприклад, пропагандистська стаття “Подъем материального и культурного положения трудящихся” (12 серпня 1948 р.) інформує читачів про успіхи у відновленні порушеного війною:

“Объем капитальных работ по жилищному строительству строительству в истекшем квартале составил 142 поцента к соответствующему периоду прошлого года”.

Ця ж обласна газета підтримує звернення трудящих Ленінграда по відновленню, будівництву і введенню в експлуатацію житлових будинків (29 червня), проводить рейд-перевірку силами робкорів на будмайданчиках (6 липня), готує оглядову статтю, в якій поглиблений аналіз обстановки, зроблений завідуючим вугільним відділом обкому партії, дає авторові підстави для критики на адресу керівників вугільних підприємств за неувагу до житлово-культурних обєктів (26 вересня).

Редакція широко друкувала листи шахтарів з скаргами та пропозиціями, причому житлова тема органічно перепліталася в листах з іншими - забезпеченням трудящих овочами, картоплею, паливом на зиму (див. номери за 17, 18, 19, 21, 26 вересня і далі), подавала власні коментарі (10 липня), наполягала на необхідності спиратися при рішенні цих питань на депутатів, жіночі ради (19 вересня), подавала відповідь на критику (7 серпня) та фейлетон (21 червня).

Таким чином, газета відновлює досвід поєднання творчих власних редакційних та робсількорівських сил, набутий у 1920-1930-х роках. В результаті проведення двомісячника перед аудиторією викладено широку панораму житлового будівництва та навіть подається критика на адресу керівників вугільних підприємств за неувагу до піднятих проблем. Можна не сумніватися в тому, що матеріали для критичних виступів або прямо давалися відповідним відділом обкому партії, або, знайдені кореспондентами чи робкорами, узгоджувалися там же. Тим самим вища в області партійна інстанція давала санкцію на те, щоб винних керівників, а вони