Значення “Нового курсу” у подальшому розвитку США.

“Новий курс” мав дуже важливе значення для Сполучених Штатів. За час правління Ф.Д.Рузвельта, було прийнято багато нових законів та положеннь, які діють і по цей час.

Наприклад: 5 липня 1935 року було прийнято статут про трудові відносини, відомий як закон Вагнера. Цим законом, вперше в історії США, проголошувались профспілкові права та захищались державним органом який мав реальну владу. Основновною ціллю цього закону було зменшення класових конфліктів. Але він аж ні як не забороняв робітникам страйкувати. Профспілкові права були спеціально перелічені в ст. 7. В статті 8 перелічувались п’ять видів “несправедливої трудової практики” підприємців. Підприємцям було заборонено втручання у здійснення робітниками прав, перелічених у ст. 7. Для розслідування жалоб профспілок та робітників на підприємців, було створено Національне управління по робітничім відносинам (НУРВ). НУРВ мало право видавати розпорядження які підлягали виконанню, не виконувати ці розпорядження було можливо тількі після визнання їх недійсними окружним апеляціонним судом, та підтвердженням цього рішення Верховним судом США.

Але цим законом не було піднято заробітну платню. І завдяки цьому, на почетку серпня 1935 року профспілки Нью-Йорка, під натиском безробітніх, розпочали серію страйків на громадських работах (ВПА). 9 серпня того-ж року до страйку приєдналось ще декілька десятків тисяч робітників. Страйкові рухи все нарастали та нарастали, під’єднуючи до себе нові й нові міста. Було організовано дуже багато мітінгів, демонстрацій.

І всеж такі вони добилися своєї мети. 19 вересня 1935 року Г.Гопкінс та Х.Джонсон викликали до столиці профспілкових лідерів Нью-Йорка. Після п’ятидневних переговоів, профспілкові лідери повернулись додому з обіцянками влади підняти заробітну платню. В цей же день страйк у Нью-Йорку був закінчен.

Усього у 1936 році було 48 сидячіх страйка, із яких 35 було проведено молодими профспілковими організаціями (КВП – комітети виробничих профспілок). Сидячі страйки 1936 року, були важливі тим, що у цьому році тільки розпочинались основні темпи росту КВП у 1937-1938 роках. У 1936 році також почалось гарно спланована массова організаційна компанія по втягненню у спілки робітників главних, високотрестированих галузей промисловості, котра змінила обличчя американських профспілок, підготовила важкий для капітолістів 1937 рік та значно підняла політичну вагу робітничого класу. Це не була кампанія яку придумав Д.Льюис та його помічники, як іноді висловлювались історікі буржуазії. Це була класова боротьба мільйонів, це була героїчна праця тисяч прогресивних профспілкових активістів, котра і заклала основи сучасного профспілкового двіженія.

Одним із серьйозних досягнень профспілок хотілося б зазначити закон, котрий був підписаний президентом 30 червня 1936 року “о встановленні мінімальної заробітної платні та максимального робочого дня ”. Таким чином починаючи з 1 жовтня 1936 року любий державний заказ до часних організацій, з сумою більш ніж 10.000 долл. повинен був бути гарантованим із боку виробника слідуючими положеннями: підприємець повинен був дотримуватись умов праці, передбачені статутом, дотримуватись рівня заробітної платні, визначеного міністром праці, встановити 40 – часовий робочий тиждень, не наймати чоловіків молдше 16 років, та жінок молодше 18 років, не застосовувати працю ув’язнених а також підтримувати нормальні санітарні умови.

Контроль за здійсненням цього закону був закріплений за міністром праці, який мав певні повноваження.

6 вересня 1935 року Ф.Д.Рузвельт об’явив, що реформи закінчились і бізнес має “передишку”. Вже 7-го вересня Білий дім отримав багато телеграм з задоволеннями його заяви. Але зроблений у 1935 році здвиг вліво “Нового курсу” (уступки профспілкам та робітничім рухам) залишив дуже глибокий слід у внутрішніх взаємовідносинах господорюючого класу. Керівництво республіканської партії поставило під сумнів “щирість” цього жеста. Та 5 грудня Національна Асоціація Промисловців (НАП) прийняла “платформу американської промисловості”, основні пункти якої вимагали відмови від втручання Федерального уряду у рішення соціально-економічних питаннь. Таким чином починався рух промисловців проти реформ “Нового курсу”, та за відродження старих принципів регулювання економічних відносин. Вслід за НАПом 11 грудня 1935 року з різкою критикою політики Ф.Рузвельта виступила Торгова палата. Наприкінці грудня 1935 року, зі своєю програмою для конгресу виступила “Ліга свободи”. А.Сміт (керівник опозиції) на банкеті який відбувався у отелі “Mayflover” у Вашінгтоні, заявив що президент продався комуністам. С тих пір цей вираз увійшов у лексікон американців, як фальшивий лозунг проти найнезначнішого лібералізму у політиці урядових кіл. 18 травня 1936 року, Верховний суд відмінив закон Д.Гаффі “про регулювання вугільної промисловості”. 1 червня 1936 року під предлогом “захисту контракта”при наймі на роботу” був онулірован закон штату Нью-Йорк, передбачаючий встановлення мінімальної заробітної платні для жінок. Но не зважаючи на протирузвельтовський рух, посилювалось розуміння того, що посилення ролі держави у фінінсово-економічній сфері було вигідно бізнесу у цілому. Оцінюючи банківське законодавство “Нового курсу”, Р.Тагвелл писав, що уряд знайшов найкращу форму об’єднуючу урядове регулювання та часну ініціативу. Він лише