сумував з того приводу, що не усі банкіри розуміли, що “ці заходи були основним чином у їх інтересах”. Але тем не менш жоден із рузвельтовських банківських законів не був відмінений Верховним судом. Але була одна дуже важлива відміна зі збоку Верховного суду, він відмінив закон ААА, але зразу після відміни, дивлячись на критичний стан сільського господарства, був прийнятий інший закон, це був практично той же самий ААА, тільки з другими методами надходження грошей для регулювання сільського господарства.
Але всі ці нападки на рузвельтовські реформи, практично нічого гарного правим силам не принесло.
Спираючись на частку господорюючого класу та широкий фронт лівих сил, Ф.Рузвельт та його люди, змогли подолати опір справа та відстояти законодавство 1935 року. Але далі цьго, вони не пішли.
Загострення взаємовідносин внутрі господорюючого класу не змогло не вплинути на положення в обох партіях. Після громадянської війни вагома різниця між цими партіями зникла.
Одже “Новий курс” мав дуже велике значення що до подальшого розвитку соціальної та економічної політикі. Насамперед він встановив межу між робітниками та підприємцями. У ході так званої “війни” профспілок та підприємців з’явились чіткі межи повноважень підприємців (заробітна платня, 40 годинний робочій день, експлуатація дітей, та інше), та визначились права робітників, а це на мою думку має дуже велике значення дляч подальшого розвитку, та для сучасних Сполучених Штатів.
Значення “Нового курсу” у розвитку
інших держав.
Економічна криза 1929-1933 років затронула в той чи іншій ступені усі капіталістичні держави. Наслідками виявились – різкий спад світової торгівлі, посилення боротьби за ринки збуту товарів, загострення протирічч меж імперіалістичними державами. У світі капітала розгорнулась справжня торгова та митна війна. Наслідками кризи також стали обесцінення валют, порушення міжнародних фінансових зв’язків, банкрутство банків, створення стерлінгового блока під егідою Великобританії.
Взагалі що до зовнішньої політикі, адміністарція Ф.Рузвельта успадкувала її з традиційними основними направленнями та відповідними їм доктринами: Монро в Латинській Америці, “відкритих дверей” у Азії та ізоляціонізма у відношені Європи. У двох словах цю політику можна назвати політикою “доброго сусіда”, як її називають історикі. Серйозним випробовуванням для політикі “доброго сусіда” була експроприація Мексикою великих земельних ділянок, які знаходились у власності громадян США, для проведення аграрної реформи. У вигляді контрмери США відмінили договір з Мексикою про закупівлю мексиканського срібла, що призвело до падіння цін на цей метал, та вимагав від Мексики виплати компенсації. Мексика всеж такі була змушена виплатити компенсацію, у вигляді виплат нефтяним компаніям.
Завдяки такій політиці була прийнята “Лімська декларація”, на конференції 9-27 грудня 1938 року у місті Лім (Перу). У цій декларації уряди американських держав домовились про континентальну солідарність. Ця солідарність була виражена у “рішучості захищатись від іноземного втручання, використовуючи засоби, диктовані обставинами”.
Дуже важливим зовнішньополітичним актом, який заклав основу для подальших стосунків, було визнання Сполученними Штатами СРСР. Завдяки нормалізації відносин СРСР та США перед урядом Сполучених Штатів гострішим стало питання щодо відносин на Дальному Сході. Рузвельт вже було починав розмови про війну із Японією. Встановлення діпломатичних відносин між США та СРСР, співпало з новими зусиллями СРСР по забезпеченню всезагального миру. Радянський Союз висунув ідею Тихоокеанського пакту про ненапад. Сполучені Шати довгі роки не підтримували цей пакт, хоча і не відмовлялись від нього. Вони дотримувались так званої мовчанки. При цьому Сполучені Штати були не проти щоб СРСР та Японія розпочали між собою війну. Таким чином США притримувальсь нейтралітету, який вони закріпили законодавством у серпні 1935 року. Як предлог для відмови від політичної співпраці з СРСР, вони використовували проблему боргів россійських дореволюційних урядів. Цим законом вони відгородили себе від втручання до справ Європи. Таким чином США “вмили руки” у самий відповідальний момент. Одже коли уся Європа робила все можливе для запобігання Фашистській агресії, США відійшли прикрившись нейтралітетом. Таким чином нормальних політичних стосунків між СРСР та США у ці часи не виходило. Хоча ще у листопаді 33-го року, вони заключили “джентельменськеий договір”. У цьому договорі Російська сторона погоджувалась частково погасити борги. В обмін на це Сполучені Штати прибігли до закону Джонсона, хоча Радянський союз ніяких обов’язків на себе по старим боргам не брав. Одже Радянський Союз не мав бажання погоджуватись на небажаний прецедент. Наприкінці січня 1935 року держдепартаментофіційно заявив про припинення радянсько-американських переговорів по фінансово-економічним питанням. Внаслідок цього було зачинено генеральне консульство США у Москві і т. д…
Завдяки цьому жесту зі збоку Сполученних Штатів, СРСР обмежив імпорт із США, а діючі замовлення без особливих проблем розмістив за межами Сполученних Штатів.
Незважаючи не це деяких результатів вдалось досягти у 1935 році. У квітні 1935 року, радянська сторона заявила о збільшенні закупок у США. Але Сполученні Штати відмовились. У серпні 1937 року за ініціативою СРСР була заключена торгова угода. Угода була правовою базою для двохстороньої торгівлі, та кожен рік продовжувалась, доки у 1951 році, Сполучені Штати одностороннім актом не денонсували її.
Одже у зовнішній політиці Сполучені Штати обрали роль “Доброго сусіда” тим самим, вони хотіли відгородити себе від військових дій. Не всі держави Європи та Світу схвалювали цей вибір. Але всеж такі США відгородили себе від другої світової війни. І практично не приймали у ній участі. Цією політикою, США заробили собі ім’я “доброго сусіда” на довгі роки. Чим на мою думку кращого для себе нічого не зробили. Але всеж