Ставало очевидним те, що через низку економічних труднощів, США виявляються не в змозі фінансувати всі військові програми, що проштовхуються Пентагоном. У 1985 р. конгрес США заморозив військові витрати, а з 1987 р. почалося навіть їх певне скорочення. У країні посилювалася критика зовнішньої політики адміністрації, і особливо її курсу відносно Радянського Союзу.

Важливою ланкою в розвитку радянсько-американських відносин стала зустріч у верхах в Москві, яка відбулася з 29 травня по 2 червня 1988 року. Сам факт проведення зустрічі на вищому рівні, підготовка до неї не тільки закріпили значні позитивні зміни в радянсько-американських відносинах, але і дали нові імпульси до їх розвитку. Ратифікація Договору по ракетах середньої і меншої дальності, обмін в ході зустрічі ратифікаційними грамотами про вступ цього договору в силу, подальше просування в завершенні виробленням угоди про 50-процентне скорочення стратегічних наступальних озброєнь, підписання до зустрічі угод по афганському урегулюванню, підписання ряду угод про подальше вдосконалення механізму запобігання ядерній війні, а також про розвиток двосторонньої співпраці - все це конкретні свідоцтва нормалізації радянсько-американських відносин, що продовжується, привнесення в них додаткових елементів стійкості і послідовності.

В грудні 1988 року Горбачов припинив прагнути до досягнення довгострокових угод, які були в нього майже в руках, і відступив, взявшись за одностороннє скорочення радянських військових сил. В своєму виступі в ООН 7 грудня він об’явив про одностороннє скорочення на 500 тис. чоловік і 10 тис. танків, враховуючи половину танків, які протистояли НАТО. Інші сили дислоковані в Центральній Європі підлягали реорганізації для переробки їх в оборонні частини. Представник Горбачова Геннадій Герасимов прокоментував це так: “Мы наконец собираемся покончить с на-бившим руку оскомину мифом советской угрозы, угрозы со стороны Вар-шавского пакта, угрозы нападения на Европу Cold War International History Project http://cwihp.si.edu».

Наступного року в липні місяці на Раді Європи Горбачов, відрікся не тільки від “доктрини Брежнева”, яка зумовлювала право радянської інтервенції в Східній Європі, а і від орбіти сателітів, заявив про засудження “сфер впливу”:

“Общественно-политический порядок в той или иной стране менялся в прошлом и может изменится в будущем. Но эти перемены являются исклю-чительным делом народа данной страны и его выбором… любое вмешатель-ство во внутренние дела и любые попытки ограничить государственный су-веренитет – дружественных, союзных и прочих стран – недопустимы… На-стало время сдать в архив постулаты периода «холодной войны», когда Ев-ропа рассматривалась как арена конфронтации, разделенная на “сферы влия-ния” http://www.stmartin.edu/`dprice/cold.war.thml».

В жовтні 1989 року Горбачов приїхав до Берлину, щоб прийняти участь у святкуванні сорокаріччя Германської Демократичної республіки, і заодно примусити її керівника-сталініста Ериха Хонекера провадити політику більш спрямовану на реформи. Само собою він би не приїхав на цю церемонію, якщо б не підозрював, що такого роду свят вже не буде. Це відбилось в промові Горбачова:

“Нас постоянно призывают ликвидировать то или иное разделение. Нам часто приходится слышать: «Пусть СССР избавится от Берлинской стены, тогда мы поверим в его мирные намерения».

І все ж не пройшло й чотирьох тижнів, як пала Берлінська стіна, а через десять місяців Горбачов дав згоду на об’єднання Германії і її членство в НАТО.

Висновок

Висновки до яких я прийшов є попередніми. Но, основний головний висновок полягає в тому, що зміна основного політичного курсу в зовнішній політиці при СРСР привів до розрядки в протистоянні між двома країнами, згладженню гострих кутів, подібний різкий поворот в радянській зовнішній політиці на Заході пов’язують з ім’ям останнього президента СРСР Михайла Сергійовича Горбачова. Хоч “холодна війна”, як вважають політики, політологи ще продовжується, хоча питання вже не стоять так гостро, протистояння виявляється в наш час лише різними заявами обох сторін, як правило це реакції Москви та Вашингтону на регіональні конфлікти. Це Ірак, Югославія, Чечня та цілий ряд інших.

Список використаної літератури:

1. Золотарев, Владимир Антонович. Военная безопасность Отечества:

(Историко-правовое исслед.)/Ин-т воен. истории; Рос. акад. естеств.

наук.-М.: КАНОН-Пресс; Кучково поле, 1998.- 423-435 с.

2. Киссинджер, Генри. Дипломатия/Пер. с англ. В. В. Львова; Послесл.

Г. А. Арбатова.-М.: Ладомир, 1997.- 694-725 с.

3. Платонов, Олег Анатольевич. Терновый венец России. Кн.4. Т.2: Ис-тория

Русского народа в XX веке.-М.: Родникъ, 1997.-640-673 с.

4. СССР и холодная война/Под ред.В.С.Лельчука,Е.И.Пивовара.-М.: МОС-

ГОРАРХИВ, 1995.-45-78 с.

5. Сталин и холодная война: Сб. ст./Н.Д. Смирнова, А.А. Улунян, Л.Я.

Габианский и др.; Редкол.: А. О. Чубарьян (отв. ред.) и др.; Ин-т

всеобщ. истории РАН.-М.: ИВИ РАН, 1998.-150-214 с.

6.

7. Cold War International History Project

8. war