Заповіт Тиберия було скасовано, і Гай одержав усю повноту влади, а Гемелл утратив права на свою частку спадщини. У цих подіях важливу роль зіграла армія, що симпатизувала Германіку, до того ж солдатам сподобалося, що він ушанував пам'яті своїх родичів, яким випала доля настільки сумно закінчити свої дні. Що ж до Тіберия, винного в цих трагедіях, то Гай належним чином організував його поховання. Однак, оскільки мало хто у відкриту уболівав про смерть покійного імператора, Гай не тільки залишив без відповіді питання про визнання Тіберія римським божеством, але і прийнявся паплюжити його лайками, утім, вони складали істотну частину його повсякденної мови.

Гай важко занедужав. Симпатії до імператора по всій країні були так великі, що звістка про його недугу посіяло щире горе і тривогу в народі. Після хвороби Гай став іншою людиною. У 38 р. він стратив свого головного прихильника, префекта імператорської гвардії Макрона. Та ж доля осягла Тіберія Гемелла, потенційного претендента на трон. Ні з того, ні з цього підняв себе до божеської величі. За ним закріпилися фрази, що дотепер відіграють характерну роль при описі жаху, що панував у той час. Постійно повторював слова з трагедії Акція "Атрей":

Нехай ненавидять, аби боялися!

Слухи про його сексуальне життя приписували йому розмаїтість звичок, що лякає, включаючи садизм, гомосексуалізм і кровозмісні відносини із сестрами. Светоній зробив висновок про фізичні і психічні недуги імператора. Він відзначив, що імператор сильно страждав від безсоння, періодично втрачав контроль над рухом кінцівок і думками, і що душа його розривалася між зовнішньою пристрастю до гучних юрб і схованим прагненням до повної самітності. Його міг раптово охопити приступ невтримного гніву.

Концепція керування Імперією Гая цілком відрізнялася від ретельно замаскованої автократії обох його попередників. Можливо, за прикладом своїх східних друзів, особливо іудейського царя Ірода Агріппи, він не терпів ніяких вивертів і бажав правити, не ховаючи деспотичності, подібно володарям еллінського світу. Правління Калігули відрізнялося не тільки деспотичною сваволею, але і розбазарюванням державних засобів, утисками населення, конфіскаціями і ростом податків. Він витрачав гроші на публічні веселощі в Римі й Італії, а також на суспільні роботи, з яких самим вражаючої було спорудження наплавного моста через частину Неаполітанської затоки від Бай до Путеол. Незабаром він розтратив усі засоби, зібрані Тіберієм. Улаштовуючи внутрішні справи імперії, Калігула кілька разів жорстоко зачіпав почуття євреїв. Так, він образив прибулих у Рим євреїв Олександрії; їм був видано указ (згодом скасований) про установлення власної статуї в ієрусалимському Храмі. У 39 році Калігулі удалося запобігти змову в Рейнській області, учасником якого став овдовілий чоловік його сестри Друзілли. У цей час Калігула також обмірковував плани вторгнення в Британію; пізніше цей проект був здійснений його спадкоємцем Клавдієм.

Не раз були спроби замаху на життя імператора. Згодом одного з них злісно були убиті четверта дружина Гая, Цезонія, і їхня дочка.

У січні 41 р. по виходу з театру Калігула був убитий трибуном преторіанської гвардії й інших змовників. Прожив Гай двадцять дев'ять років, правил ледве більше трьох. Після його смерті знову було порушене питання про повернення Рима до республіканської форми правління.

6. Мниме правління Клавдія

Клавдій Тіберій Клавдій Нерон Германік, син Друза, хворобливий і слабохарактерний по природі, Клавдій спочатку знаходився осторонь від державних справ.

Після убивства Калігули преторианци проголосили Клавдія як останнього з Клавдієв імператором. Клавдій щедро обдарив варту, зобов'язаний їй своїм узвишшям. Після вступу Клавдія на престол влада фактично перейшла в руки його 3-й дружини Мессаліни і її коханців, колишніх рабів Нарциса, Калліста і Палланта. Він був так захоплений науками, зокрема історією Рима й етрусків, а також намагався узвичаїти нові латинські букви, що довгий час не зауважував розпущеного поводження дружини. Якось йому все-таки довелося довідатися про, що відбувається в його будинку. Тацит у своїх "Анналах" відзначає: "Мессаліні вже наскучила легкість, з какою вона робила перелюбства, і вона шукала нових, незвіданих ще насолод... Але думка про шлюб усе-таки залучила її своєї непомерною нахабністю, у якій знаходять для себе останню насолоду ті, хто розтратив все інше". Довідавшись про повторний шлюб дружини принцепса усіх охопила тривога. "...у них закладався і страх, коли вони згадували про безвільність Клавдія, його підпорядкованості дружині і про багатьох стратах, зроблених на настійну вимогу Мессаліни". Підсумком цих побоювань стала смерть Мессаліни від трибунского удару меча.

Недовго вдовствовал Клавдій, звабила його племінниця, дочка Германіка Агріпина Молодша. Історики вважають, що Агріпина відрізнялася особливою суворістю і строгістю сімейного укладу, а також зарозумілістю і жадібністю до золота. Такий образ не вселяв надії в державних справах, оскільки цього разу вона взяла правління у свої руки. Будучи упевненої у своєму майбутнім заміжжі Агріпина почала підготовлятися до шлюбу свого породженого від сенатора Гнея Агенобарба сина Луція Доміция з Октавією, дочкою Цезаря. Однак існувала перешкода, здолати яке можна було лише злочинним шляхом: Октавія вже була заручена з деяким Луціем Сіланом. Завдяки Вітелію, що був чимось начебто улюбленця при дворі, за що йому довелося платити повним раболіпством, і його послужливості Агріпина домагається особистого розірвання цього союзу самим Клавдієм.

Один раз, будучи п'яним, Цезар повідомив дружині, що ту чекає кара в майбутньому за винесене їм безпутність. І під страхом такої заяви Агрипина розуміє, що баритися не можна ні в якому разі. Також побоюючись того, що її сина