У березні намісник Центральної Галлії, Гай Юлій Виндекс, підняв проти Нерона повстання; для тієї ж мети в Іспанії ужив весь свій авторитет Гальба; Луцій Клодій Макр очолив заколот на півночі Африки. Імператор міг би перебороти кризу, якби діяв з достатньою рішучістю. Але Нерон, здавалося, був здатний тільки мріяти про фантастичні акти відплати чи чудесну зміну в настрої військ, що збунтувалися, під впливом його драматичних стогонів. 9 червня Нерон довідався, що і преторіанська гвардія, і сенат виступили проти нього, і вирішив покінчити із собою. Його останніми словами були "Qualіs artіfex pereo!" - "Який великий артист гине!"

8. Висновок

І століття н.е. був часом становлення нової політичної форми - Імперії, вироблення системи стабільних відносин між Римом і провінціями; це століття характеризується пошуками й в області економічної (перехід до більш широкого використання праці орендарів-колонів замість рабів), і в області духовної.

Після смерті Августа суперечливість створеної їм форми правління виявилася з особливою гостротою, насамперед тому, що не було вироблено законної форми передачі влади від одного імператора до іншого. Відкрито монархічний принцип прямого спадкування не міг бути проголошений, тому що держава як і раніше вважалося республікою, але республіка усе більше і більше ставала фікцією; усе вирішувала сила. У плині правління Тіберія обмежуються функції республіканських органів влади; народні збора позбавляються права вибору посадових осіб: право це передається сенату, але кандидатів практично висуває імператор.

При приймачах Августа культ імператора поступово поширився по всій державі. Стало обов'язковим поклоніння статуям імператора, день народження імператора відзначався в імперії як офіційне свято. Навіть під час свят інших божеств, у процесіях несли зображення імператора. Саме обожнювання імператорів ставало основною формою ідеологічного обґрунтування їхньої влади.

При Тіберії відновляється чинність старого закону "про образу величі римського народу" (під которий раніш підпадали серйозні політичні злочини, такі як самовільне ведення війни полководцем, підбурювання до заколоту і т.п.). Тепер цей закон застосовувався не тільки до справ, але і до слів.

Є всі підстави думати, що тенденції, що намітилися в період принципату Тиберия, були характерні і для епохи Юліїв-Клавдіїв у цілому. Саме з цього часу "принципат міняється до гіршого". Тацит у своєму останньому добутку - "Анналах" - не залишився байдужий до сваволі і жорстокостей, до доносів і сфабрикованих обвинувачень, до наклепників, що порочили чесних людей, і іншим огидним явищам, що заплямували принципат Юліїв-Клавдіїв. Винуватців усіх цих зол, імператорів від Тіберія до Нерона, він виставляє на суд історії.

Кожен імператор з Юліїв-Клавдіїв відчував деяку мовчазну опозицію, у виді суспільної думки. Але, приміром, це зовсім не хвилювало Гая Калігулу, недовге правління якого ознаменувалося найгострішою кризою у відносинах принципату з римським суспільством. Як відомо, криза розв'язався його загибеллю і приходом на престол Клавдія. Його спадкоємець трохи зм'якшив імператорський режим, і роки перебування Клавдія у влади стали свого роду затишком перед бурхливим і злісним правлінням Нерона. Одним із заходів, за допомогою яких Клавдій спробував повернутися до внутрішньої політики до принципів Августа, було припинення переслідувань за образу принцепса словом на підставі lex majestatіs, що означало істотне ослаблення тиску на суспільство.

Підводячи підсумок, з вищевикладеного випливає, що в силу нікчемності спадкоємців престолу верховенство і культ імператора в основному діяли тільки формально. Саме опозиція римлян була тією силою, що підштовхувала володарів імперії до зм'якшення політичного режиму, змушуючи їх розуміти зибкость свого положення. Тут хотілося б конкретизувати свою думку цитатою з роману "Нерон, кривавий поет" Д. Костолони: "- Хай живе республіка на чолі з імператором!"

Література

1. Гай Светоний Транквилл, Життя дванадцяти Цезарів, М., "Ладомир", 2000м

2. Публий Корнелій Тацит, Аннали, М., "Ладомир", 2001м

3. Л.С. Ильинская, Античність (Короткий енциклопедичний довідник), М., "Лабіринт", 1999м

4. М. Грант, Римські імператори, М.; "Терра", 1998м

5. С.Л. Утечко, Юлій Цезар, М. "Думка", 1974м

6. И.Ш. Шифман, Цезар Август, Ленінград, "Наука", 1990м

7. К.В. Вержбицкий, Традициооние форми спілкування в римлян і опозиція Юлиям-Клавдиям, доповідь

8. www. webzone.ru/іmp/іnd.htm - Римські імператори

9. www. rulers.narod.ru - Всесвітня історія в обличчях