(він сам і батько Черкаського були одружені на сестрах Філарета). На місцях з'явилися так називані розряди; воєводи, що очолили їх, керували декількома повітами кожний. Це була округу - попередники петровских губерній. Служиві люди кожного такого округу складали військовий корпус.
Велику увагу цар і центральні установи приділяли армії. За списком 1631 року одні дворянські полки включали сорок тисяч чоловік. Крім того, малися стрільці, городові козаки, іррегулярна кіннота з башкирів і калмиків. На зміст армії влади виділяли до трьох мільйонів рубежів за курсом кінця XІ століття.
При царі Михайлові з'явилися полки іноземного ладу - солдатські, драгунські, рейтарські. Перехід до регулярної армії, що він знаменували, почався з 1630 року, перед російсько-польською війною. Склали статут для навчання іноземному ладу ратних людей. Більшість їх під час Смоленської війни складали російські воїни.
Не можна не відзначити один безсумнівний успіх у зовнішній політиці двох "великих государів", що зіграли велику роль у долі Росії: швидке просування в Сибір. Почалося воно раніш, ще з кінця XV століття. Новий етап у цьому процесі - похід Єрмака і царських воєвод сторіччя потому. У перший половині XVІІ століття просування це продовжувалося. Великі простори за Уралом, де жили "человеци незнані", уключалися до складу Російської держави.
До початку правління росіяни землепроходци освоювали землі вже в районі Єнісею. Тут вони заснували Єнісейськ (1619 рік); потім далі на сході - Усть-Кут (1631 рік), Якутськ (1632 рік). У тридцятих роках вийшли до усть рік Лена, Яна, Індигірка, Оленек; у сорокових - обстежували землі в басейнах Алазеї, Колими, Чаунскої губи. Всего три роки спустя після кончини Михайла устюжські і холмогорські купці Усови, Попов, козак Дежнев пропливли по протоці, що розділяла Азію й Америку, пізніше, три чверті сторіччя спустя, заново "відкритому" Берингом.
В Сибіру з'являлися російські люди. Налагоджували контакти з місцевими жителями, почали видобуток корисних копалин (солі в Якутії, заліза в Нице).
Культура часу Михайла Федоровича і Філарета, залишаючись багато в чому традиционалистской, випробувала все-таки, як і політичне, господарське життя, деякі зрушення. З'являлися новації, що, у комплексі з іншими факторами розвитку, дозволяють говорити про XVІІ століття як епох початку нової історії Росії. Якщо в господарстві з'являються нові зав'язі, елементи буржуазних відносин, державно-політичному плані - розквіт, хоча б тимчасовий, станово-представницького початку в особі Земськ соборів, то в культурному житті - це початок демократизації, посилення західного впливу. У ряді випадків елементи нового виражені ще слабко, але за ними майбутнє.
Смута "виштовхнула" до активної діяльності великі маси людей, і вони виявляли себе й у справі порятунку Батьківщини і його відновлень, і в політичному житті, і в культурі. Якщо в попередні сторіччя головним суб'єктом культурного, духовного життя були представники Церкви, то в XVІІ столітті висувається ціла плеяда майстрів із середовища дворян, наказових людей, посадского стану. Будучи людьми віруючими, звичайно, вони більше схилялися до світських творів, мотивам. Вони цікавилися не тільки житіями святих, але і переживаннями, внутрішнім світом звичайних людей, мирян. Тим самим церковний традиціоналізм у культурі доповнювався світськими сюжетами, прагненнями.
Усе ширше поширювалася грамотність. Читання, лист, рахункову премудрість передавали учням священики, дячки, посадские грамотії, майданні піддячі; по всієї Росії трудилися десятки, сотні таких учителів. Багато книг видавав московський Друкований двір. Серед них - буквар Василя Бурцева (перше видання - 1634 рік, потім - кілька перевидань), що коштував всего одну копійку. Його тираж - кілька тисяч екземплярів, для того часу чималий. З'явилися й інші книги. У бібліотеці Михайла, крім духовних (їх більшість, монарх був дуже богомольний), малися твори Аристотеля, "Про Троицком облогове сидіння" (про облогу Троїце-Сергієва монастиря поляками в роки Смути) і інші.
Потрібно сказати, у Смуту друкована справа була, як і багато чого іншого, зруйнована. Згорів Друкований двір із усіма типографськими пристосуваннями. Деякі майстри, що залишилися в живих, розійшлися по різних містах. Указом Михайла повернули "хитрих людей" (майстрів-друкарів) - Н. Ф. Фофанова з Нижнього Новгорода і його товаришів. Архімандриту Діонисію і келарю А. Паліцину государева грамота указала виділити учених старців "для виправлення книг службових і Потребника" - очищення їхній від помилок, що нагромадилися "від часу блаженного князя Володимира дотепер". Зокрема, "книга Потребник у Москві і по всій Російській землі в перекладах відрізняється і від нерозумних переписувачів у багатьох місцях не виправлена; у пригородах і по украинам, що біля іновірних земель, від неуцтва у священиків звичай задавнив і безчестя укоренилися" (тут у грамоті приводяться слова троицкого старця Арсенія і попа Івана із села Клементьева). Перевіряти і виправляти книги доручили тим же Дионисию, Арсенію, Іванові "і іншим духовним і розумним старцям, яким справді відомо книжкове навчання, граматику і риторику знають".
Приведені дані говорять про те, що в країні, незважаючи на потрясіння Неясного часу, малися і люди, що знали добре "книжкове навчання", і ті, хто вмів це цінувати (у даному випадку - правлячі верхи на чолі з молодим монархом). Робота з виправлення богослужбових книг, проведена при царі Олексії і патріарху Никоні, задумувалися при їхніх попередниках - царі Михайлові і патріарху Філареті. Чи була вона проведена в повному чи неповному обсязі - невідомо. У всякому разі, друкарня відновила друкування книг.
Друкований двір до кінця правління першого Романова - велике по того часу підприємство: більш півтора десятків працівників різних спеціальностей (редактори-справщики, коректори, складачі, друкарі, художники), більш десятка верстатів і