тривав 10 місяців – з жовтня 1990 – березень 1991, коли промислове виробництво скоротилося на 2 %. Особливо спад торкнувся автомобільної промисловості (скорочення на 14 % порівняно з 1988), що потяглоза собою спад в металургійній промисловості на 9,7 %. В кращому становищі опинилися експортноорієнтовані гаузі: заганльне, електротехнічне машинобудування, пріборобудівництво. Взагалі кризу початку 90-х можна пояснити перш за все загальною циклічною світовою кризою.
Незважаючи на швидкий вихід з кризової ситуації, гострою економічною проблемою країни залишався дефіцит державного бюджету, який складав на початку 90-х – 290 мільярдів доларів, та зростаючий державний борг – біля 4 мільярдів доларів. США, найбільший світовий кредитор, став і найбільшим в світі боржником.
В 1993 році до влади прийшов новий уряд демократів на чолі з Клінтоном, який оголосив наступні стратегічні напрямки:
акцентування уваги на довгострокових проблемах, активне вживання фіскальних заходів замість монетарної політики;
державна підтримка НДДКР, розвиток інфраструктури, створення сприятливих умов для розвитку малого та середнього бізнесу;
активна участь держави у вирішенні соціальних проблем.
Разом з цим була розроблена низка кроків щодо поліпшення соціально-економічної ситуації в країні: створення нових робочих місці, бо криза 1990-91 призвела до росту безробіття (було виділено 30 мільярдів доларів); створення сприятливих умов для інвестиційної діяльності (виділено 140 мільярдів); ліквідація дефіциту державного бюджету – скоречення долі дефіцити від 5,4 % в обсязі ВНП до 2,7 % в 1997 році.
Така програма принесла позитивні результати, бо зростання ВВП склало в 1992-96 роках 2-2,7 %, обсяги закупівлі населенням товарів тривалого використання зріс порівняно з 1991 на 33,5 %, а обсяг інвестицій в житло – на 42 %. Завдяки підвищунню податків були досягнуті надзвичайні успіхи в ліквідації дефіциту державного бюджету. Вже профіцит бюджету 1999 року дорівнював 60 мільярдам доларів, чого ніколи не знала американська історія. Все це дало привід казати про досягення Америкою найбільшого рівня розвитку.
Що стосується зовнішньоекономічної політики, то після розпаду СРСР в 1991 Сполученній Штати залишилися єдиною супердержавою, яка в змозі визначати правила світової політики. Постсоціалістичні країни стали для американської адміністрації полем новою діяльності. По-перше це нові ринки для американських товарів, по-друге вони звернулися до США безпосередньо та до МВФ, МБРР за фінансовою допомогою. Але одночасно після зникнення СРСР стали помітні протиріччя між Америкою та іншими центрами сили – Європою, яка в 90-ті роки все більши стала нагадувати єдину економічну зону, та Японією, яка значно випереджає США в багатьох накоємких гаузях економіки. Особливи гострими стали протиріччя з Європейським союзом, які насмперед викликані введенням Євро в 1999 році. Нова грошова одиниця створила серйозну загрозу долару, який став з 70-х років фактично світовою валютою. Кількість доларів в світовому обігу значно перевищує потреби економіки США, але весь цей надлишок використовується іншими країнами світу. Якщо Євро витіснить хоча б частково долар, як світову вілюту, то надмірна кількість доларової маси призведе до краху американської економіки. Саме тому політика США спрямована на дискредитацію Євро та створення на Західній півкулі доларового простіру (офіційне введення долару в Еквадорі, Сальвадорі чи жорстка прив’язка до нього національних валют Аргентини, Бразилії, Мексикі).
Таким чином, незвазаючи на те що США зараз є наймогутнішою державою в світі вона має велику кількість економічних проблем, які потребують термінового вирішення.
* * * * *
Отже, результатом післявоєного розвитку країни стало ії повне утвердження на початку 90-х років як світового лідера. На сьогоднішній день США займає перше місце в світі за всіма основними економічними показчиками, що яскраво свідчить про рівень розвитку країни. Звичайно, що економічне лідерство визначає і політичне. Тому не дивно, що вже Організація Об’єднаних Націй немає ніякого впливу на міжнародні події, а всі світові політичні питання вирішує США. Безперечно, що в утвердженні країни в ролі світового лідеру не останю роль зіграв розпад СРСР, але не треба абсолютізувати цю причину, тим більше, що розпад Радянського Союзу був закономірним наслідком неспроможності цієї країни конкурувати зі Сполученими Штатами насамперед в економічній сфері. Тому утвердження США як наймогутнішої країни світу є насамперед наслідком ії сталого, багатолітнього успішного економічного розвитку.
Висновок.
В цій роботі була висвітлена історія економічного розвитку США за весь період існування цієї країни. Аналізуючи розвиток країни я намагався визначити кроки, якіми Сполучені Штати прямували до свого економічного лідерства у сучасному світі. Як ми побачили, етапи економічного розвитку були більш меньш типовими для більшості розвинутих країни:
перехід від феодальних до капіталістичних відносин, що супроводжувалося промисловим переворотом (від досягнення незалежності до другої половини XIX століття);
перехід до монополістичної стадії капіталізму та індустріального суспільства (від кінця XIX століття до Другої світової війни);
перехід до постіндустріального суспільстіва (після Другої світової війни до середини 70-х років);
перехід до інформаційного суспільства (починаючи з середини 70-х років).
Цей шлях закономірний для розвитку сучасної цивілізації, і для досягнення добробуту у суспільстві його повина пройти кожна країна. Але справа полягає в тому, що США, починаючи з початку XX століття, йшли попереду інших розвинутих країн. І це при тому, що тільки в кінці XIX століття Америка стала індустрільною країною і могла на рівні конкурувати зі старими капіталістичними європейськими державами. Якщо виділяти причини такого перебігу подій, то потрібно перш за все вказати на дуже вигідне географічне положення країни. Дякуючи своєму розташуванню, США не тільки не постраждали від двох світових війн, а вийшли з них збагаченими. Також віддаленість від Європи допомогла