В результаті столипінської реформи значно поглибився процес дифе-ренціації селянства.

Політика насадження фермерських господарств і переселення селян не послабила соціальні протиріччя на селі, а навпаки, ще більше їх загострила.

Економісти вважають, що результати були дуже далекі від потрібних, реформування аграрних відносин, наділення селянства правом приватної власності на землю вдалося лише частково, при цьому зберіглося анти-гоністичне протиріччя міх селянством і панством; відлучення селян від об-щини вдалося в незначній мірі (приблизно 10% селян відділилося в хутори); а переселення селянства на окраїни в якійсь степені вдалося. Це тільки загальні висновки, для більш детальної оцінки потрібно звернутися до цифр і фактів.

Приблизно за десять років тільки 2,5 млн.селянських господарств вда-лося вивести з під опіки общини. Рух за припинення «мирського» правління на селі досягнув найвищої точки між 1908-1909рр. (приблизно півмільйона запитів щорічно). Однак згодом цей рух доволі скоротився. Випадки повного розпуску общини в цілому були кранє рідкими (приблизно 130 тис.). «Вільні» селянські землеволодіння складали лише 15% загальної площі, що оброблю-валася. Майже половині працюючих на цих землях селян (1,2 млн.) дісталися хутори, закріплені за ними постійно, у власність.

Земельна політика не дала кардинальних змін. Перетасувавши земельні наділи вона, не змінила земельного устрою, він залишився старим, пристосо-ваним до кабали, а не до нового аграрного виробництва.

Діяльність Селянського банку теж не дала бажаних результатів. Всього за 1906-1915рр. банк придбав для продажу селянам 4614 тис.десятин землі, підняв ціни з 105руб. (1907р.) до 136 руб. (1914р.) за десятину землі. Високі ціни і великі платежі, що накладалися банком на заємників, вели до розо-рення маси хуторян. Все це підривало довіру селянства до банку, і число ко-ристувачів кредитами пішло вниз.

Пареселенська політика наглядно продемонструвала методи і підсумки всієї реформи. Переселенці віддавали перевагу вже обжитим місцям, таким як Урал, Західна Сибір, ніж займатися освоєнням безлюдних лісних зон. Між 1907-1914 рр. 3,5 млн. чоловік виїхали в Сибір, десь приблизно 1млн. повер-нулись назад у центральні райони держави, але вже без грошей і надій, бо ко-лишнє господарство було продане.

Одним словом, реформа не вдалася. Вона не досягнула ні економічних, ні політичних цілей, які перед нею ставилися.

Хоча існують і позитивні наслідки. Так з 1905 по 1913 рр. об’єм щорічних закупівель сільгосптехніки виріс в 2-3 рази. Виробництво зернових в державі в 1913р. перевищувало на третину об’єм виробництва зернових у США, Канаді, Аргентині взятих разом. Експорт зерна досяг в 1912р. 15млн.т., в Англію олії вивозилося на суму, вдвічі більшу, ніж вартість всього щорічного видобутку золота в Сибіру. Надлишок хліба в 1916 р. складав 1 млрд.пудів. Як бачимо це дуже обнадійливі результати, але ж все таки го-ловне завдання - зробити Російську Імперію країною фермерів - вирішити не вдалося. Більшість селянства продовжували жити в общині, і це все зіграло рокову роль в розвитку подій 1917 року.

Закінчуючи реферат, необхідно підвести підсумок усьому вищесказа-ному. Ми багато говорили про ті явища, що виникали в процесі реалізації столипінської реформи, аналізували причини їх появи. Ще раз наведемо го-ловні з них: відсутність соціальної опори реформи, опір самодержавства, бю-рократії і буржуазії.

Крах столипінської реформи, неможливість зрощення тоталіризму і ав-тотаризму з самостійністю, крах курсу на селянина-фермера став уроком для більшовиків, які надали перевагу колгоспам.

Шлях Столипіна, шлях реформ, шлях запобігання революції 1917 року був відкинутий, і тими, хто революції не хотів, і тими хто до неї ринув.

Столипінські реформи, якщо б вони продовжувалися, скажімо, ще років 10, принесли б значні результати, головним з яких було б створення про-шарку мілких селянських власників-фермерів, да і лише в тому випадку, якщо б обставини склалися виключно добре для Столипіна. Але не ці ж фер-мери стали в США базою для появи однієї із найбільш антибюрократичних форма демократичної держави.

Література