Свій світогляд Г. проводить із чудовою послідовністю в довгому ряді незрівнянних у своєму роді фантастичних повістей і казок, у яких він мистецьки зливає чудесне всіх століть і народів з особистим вимислом, те похмурим і хворобливої, те смутно зворушливим, але частіше граціозно веселим і пустотливо глузливим. Він уміє вселити і дорослому читачу інтерес до цієї строкатої фантастики, за допомогою з'єднання понад природний з повсякденним і навіть вульгарним: у нього примари приймають шлункові краплі, феї пригощаються кава, чаклунки торгують яблуками і пиріжками, герцоги і графи овочевого царства ріжуться зірочками і кладуться в суп і т.д. Крайня прозаїчність німецького життя є сіреньким тлом, на якому тим різкіше виділяється яскравість фарб його фантастики. У такий спосіб цей ультра-романтик є й ультра-реалістом. Як психолог, Г. відмежував собі область невизначених почуттів, неясних прагнень, незвичайних відчуттів, магнетичних впливів, страшного і болісно зворушливого; марення, галюцинація, беззвітний страх, утрата щиросердечної рівноваги — улюблені мотиви його тонких психологічних етюдів. Як новеліст, історик і етнограф, він — великий майстер своєї справи: у глиб середніх століть він спускається неохоче, але епоху Реформації в і XVII столітті відтворює превосходно; італійські вдачі і природу описує так, начебто десятки років прожив в Італії. Але, вірний життя в подробицях, він у загальному скрізь звертає її в строкату казку. Інша темна сторона поезії Г. — його прагнення приводити читача в трепет, уселяти йому віру в панування якихось похмурих сил. Третій його недолік — повна і свідома байдужість до всяких соціальних питань; його антипатія до тенденції переходити в обурливий з боку настільки живої людини квієтизм. Зло, що існує у світі, представляється йому непоправним навіть в окремих випадках, тому що доля людини залежить не від нього самого і не від його ближніх, а від долі. Кращі люди нехай ідуть з це те світу в країни гірські, у світ надчуттєвих насолод, а інші нехай живуть у своєму бруді, як хочуть. Але, на щастя для себе і читачів, Г., як поет, не може вічно триматися на такій олімпійській висоті — а коли він спускається на землю, він є другом людства і гарячим проповідником всепрощаючої любові. Німецька критика не дуже високої думки про Г., і в Німеччині вплив його не було сильно: там у його час віддавали перевагу романтизму глибокодумний і серйозний, без домішки їдкої сатири, а наступне покоління посилено зайнялося політикою і поезія стала тенденційної й утилітарний. Зате поза батьківщиною Г. має величезне історичне значення. Французькі романтики набагато більше навчилися від нього, чим від Шлегелей і Тика; у Франції, як і в Італії, він один з улюблених письменників до 60-х років включно; у С. Америці він мав масу перекладачів і наслідувачів. У Росії один з освочініших письменників пушкінського періоду, Антоній Погорєльський (А. Л. Перовский), автор «Монастырки»; знаходиться у своїх перших добутках під безпосереднім впливом Г. Бєлінський (III, 532) називає Г. «одним з найбільших німецьких поетів, живописцем невидимого внутрішнього світу, ясновидцем таємничих сил природи і духу, вихователем юнацтва, вищим ідеалом письменника для дітей». Інший талановитий критик 50-х років, Дружинін, вважає Перегринуса Тисса Г. одним з найбільших