Володимира Павлівна Чайка.

Народилася Володимира Павлівна Чайка 2 квітня 1928 р. в с. Шили Збаразького р-ну. Тернопільської області в сім’ї вчителів. Володимира успадкувала муз. талант, любов до співу від бабусі, яка в селі була найкращою співачкою. Без неї не обходилися жодні свята і події села.

Та хіба лише від бабусі?

Не дарма ж люди в селі і досі родину співачки називають «грайками», музиками... В їх хаті спів, музика завше були в пошані. Ще семирічною дівчинкою Володимира співала пісню Наталки з опери «Запорожець за Дунаєм». В сім’ї багато співали, музикували на різних інструментах: мандоліні, гітарі, скрипці і фортепіано.

Батькові праці в Галичині не дали, а тільки у Центральній Польщі в місті Ловіч (50 км від Варшави). Так і пройшли дитячі роки Володимири Павлівни. Але кожні канікули вони проводили в селі на Батьківщині. Саме в час цих канікул під керівництвом батька родина співала вистави для села. Музика і спів з ранніх років заполонив Володимирене серце і душу.

Не зважаючи на мої музикальні і вокальні здібності, батьки хотіли, щоб Володимира, як і вони, була педагогом. Тому після закінчення школи дівчина поступає у Львівській університет на українську філологію. Але співу після університету, будучи вчителькою української мови та літератури, вона ще не кидала.

І Володимира Павлівна співає. Співає багато, щиро. Згодом хист і покликання привели її до оперної студії Львівського будинку вчителя. Тут вперше в житті вона виступає в ролі головної героїні в опері Аркаса «Катерина».

Після закінчення університету Володимира Павлівна деякий час вчителює у старших класах середньої школи №43 м. Львова. Часто на уроках літератури співала учням романси на слова Т. Шевченка, І. Франка, Л. Українки. Директор школи порадив їй піти у Будинок вчителя у самодіяльний хор. Там невдовзі стала солісткою хору і на конкурсі хорів у Києві як солістка одержала першу премію. Її спів отримав схвальну пресу та відгуки у музичному світі Львова. Спеціалісти відзначають приємний голос виконавиці, яскраву емоційність у веденні партії, принадну артистичність. Радять учитися мистецтву співу. Її подруга, піаністка Марія Крих, приводить Володимиру Павлівну до консерваторії.

Першого вересня 1958 року скульптор Яків Чайка дарує два розкішні букети: першокласниці Надії – дочці і першокурсниці Львівської консерваторії Володимирі Павлівні – дружині. Такий збіг обставин у біографії майбутньої співачки був символічним. Велике бажання вчитись співу, бентежний потяг до краси перебороли всі труднощі.

В. Чайці дуже пощастило вчитися в класі Павла Петровича Кармалюка.

Він – великий майстер не тільки розкрити і розвинути голос своїх студентів, але й розбудити серце і душу кожного з них. «Голубе, голубонько», - тільки так звертався до своїх студентів Павло Петрович. Це тепле, ніжне батьківське звертання до студентів яскраво характеризує його як людину, як педагога. У його класі панувала родинна атмосфера. Панувало відчуття тепла, добра, спокою, доброзичливості.

Сам дуже працьовитий вимагав і від нас великої невпинної праці. Починаючи вивчати оперні твори, Володимира Павлівна повинна була спочатку вивчити зміст опри, епоху, в якій відбувається дія, вивчити напам’ять текст і аж тоді вчили вокальну лінію. Коли вивчали камерні твори чи народні пісні, то спочатку декламували їх як вірші, вкладаючи в них серце і душу. На чорновику підкреслювали наголошені чи то слова, чи то склади, часто і цілі фрази. Павло Петрович допомагав студентам в кожному тексті розкрити задум автора, чітко визначити головну думку, підкреслюючи кульмінаційну точку твору. Він був великим ворогом бездушного співу. У кожне слово, у кожен звук вимагав вкласти душу і частку свого серця. Часто говорив: «Немає холодного співу – є холодне серце». [ ,77]. П. Кармалюк давав своїм студентам вокальні вправи дуже прості, але студенти повинні їх співати з різними відтінками почуттів: радості, горя, злості, ніжності, любові, які змушені були міняти забарвлення голосу чи динаміку, залежно від заданого виразу. Велике значення у співі студентів займала дикція, виразна подача слова, тексту.

Ще студенткою Володимира Павлівна стає дипломанткою республіканського конкурсу вокалістів імені М. Лисенка. В репертуарі її камерних концертів романси на слова Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, лемківські співанки, сучасні пісні композиторів А. Кос-Анатольського, М. Колеси, Р. Глієра, В. Кирейка, І. Шамо, П. Майбороди, арії з опер.

Також В. Чайка співала головні партії в оперній студії при консерваторії: Насті в опері М. Веринівського «Сотник», якою диригував сам автор, панночки в опері М. Лисенка «Ноктюрн», Оксани в опері Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм», Марильці в опері М. Лисенка «Тарас Бульба», Констанци в опері В. Моцарта «Викрадення із Сералю», Віолетти у дипломній роботі опері Д. Верді «Травіата». Цією партією вона і дебютувала на сцені Львівської опери.

Її голос звучав від Карпат до Тихого океану, на Камчатці і в Воркуті, в Америці, Канаді, Німеччині, Чехії, Болгарії, Югославії, Угорщині, Монголії. І всюди – успіх та овації.

Поза всіма великими успіхами співачки і педагога, Володимира Чайка – активна просвітянка. Зі своїми учнями дає концерти у військових частинах, бере участь у просвітянських концертах, організовує музичні вечори, конкурси. Завжди повна енергії, сили, доброго настрою та нових ідей.

За час своєї викладацької діяльності професор Володимира Павлівна Чайка відкрила шлях у світ мистецтва багатьом талановитим учням, які згодом стали окрасою багатьох театрів не тільки в Україні, але й за кордоном. Серед них уже відомими є Соловій Софія –