Ця опера була для мене найдорожчою, мабуть, тому, що вимагала глибокого осмислення образу, багато праці, ну і багато сліз... Музика до цієї опери така хвилююча, що її неможливо слухати спокійно ні слухачам, ні акторам».

Пізніше згадуючи виступ артистки в цій партії, журналістка С. Веселка писала: «У її Віолетті співає любов, співає щастя. Самовіддано, гаряче, захоплено. Співає про щастя, самозречення в ім’я коханого. Не покірність жертви підкорює Жермона, а гордість жінки, яка свідомо зробила свій вибір» («Львівська правда», 1977, 8 березня)

Володимира Павлівна швидко опанувала діючий репертуар театру, у її творчому доробку вже через кілька років були найскладніші партії колоратурного сопрано.

Співає арії закоханих – творить ліричну і замріяну Джільду в опері «Ріголетто» Дж. Верді, героїчну Лейлу, готову віддати життя за коханого – «Шукачів перлів» Ж. Бізе, щедру серцем і спокійну ззовні Настку («У неділю рано зілля копала» В. Кирейка), пустотливу, дотепну, але вірну в коханні Розіну у «Севільському цирульнику» Дж. Россіні та інші партії лірико-колоратурного сопрано. Кожна пісня чи арія з опери у її виконанні малює перед слухачем виразно окреслений образ, глибинно ніжний, овіяний теплотою і щирістю, чарівною жіночністю. Найбільше боїться співачка викликати жаль до своїх героїнь, переповнених стражданням від нерозділеного чи зрадливого кохання. Для них вона знаходить завжди у голосі мотиви оптимізму, віру в перемогу добра і душевної краси.

Володимира Чайка обдарована від природи високою артистичною культурою, багатством душі, дотепністю.

Камерні концерти Чайки – велика частка її співучого серця. Захоплено слухали її на святкових концертах у Києві, Львові, Дрогобичі, Тернополі. З успіхом пройшли гастролі й за рубежем – у Польщі, Монголії, США і Канаді.

Чимало тернопільчан полонив її чарівний спів на ювілейних концертах, присвячених С. Крушельницькій, на відкритті пам’ятника Т. Шевченку у рідному селі співачки. Вона радо відгукується на запрошення земляків. Зустріч з Чайкою – це незабутнє свято пісні, яке робить людей багатшими душею, добрішими, людянішими.

Сумовиту пісню змінює радісною веселкою звуків нова мелодія вільного краю. І чуєш милий передзвін весняного потоку, що прямує до Дністра з наспівом-леготом вітра-теплокрила. І дзвенить у небі Чайки пісня композитора А. Кос-Анатольського:

Ой піду я межи гори,

Там, де живуть бойки,

Там музики файно грають,

Скачуть полегоньки...

Серед безсумнівних досягнень співачки було виконання з симфонічним оркестром Львівської філармонії Концерту для голосу з оркестром Р. Глієра. В. Чайка завжди з особливою насолодою виконувала українські пісні, яких вона знає безліч.

Крім виступів на сцені Львівської опери співачка веде значну концертну діяльність. І не раз тепло вітали шахтарі, нафтовики, колгоспники, лісоруби Прикарпаття. Артистка брала участь у ?????????? українського мистецтва в РРФСР, виступала в Омську, Тюмені, Читі. Їй гаряче аплодували шанувальники камерного співу Польщі.

Свіжий, світлого тембру, повнозвучний голос співачки (лірико-колоратурне сопрано), що обіймає повні три октави, дозволяв їй виконувати найрізноманітніший репертуар. Від природи В. Чайка є напрочуд артистичною, темпераментною, емоційно вразливою, що сприяло достовірності створюваних нею образів. До того ж вона до самозабуття любила театр, сцену, мистецтво. Ніколи не дозволяла собі розслабитись, заспокоїтись, була завжди в пошуку, в творчому горінні.

Про Володимиру Павлівну Чайку – солістку Львівського театру опери та балету імені Івана Франка написано чимало. Її знає кожен, хто любить і шанує оперний спів, нею захоплюються всі, хто закоханий в рідну українську народну пісню. Своїм характером вона чимось нагадує довірливу, жваву і непосидющу синицю. Співає скрізь, де з’явиться. Навіть відпочиваючи, Володимира не забуває про працю... Щоденну, вперту, наполегливу, якої вимагає талант.

Ще один цікавий випадок з концертного життя співачки. Коли довелося співати на 70-річному ювілеї в опері Верді «Ріголетто» партію Джильди, то В. Чайка вірила і знала, що Павло Петрович витримає і фізично, і психічно та заспіває цю дуже важку для баритонів партію Ріголетто. У цій виставі разом з маестро співали п’ятеро його учнів. Це: Федотов – Герцог, Лужецький - ???????, Чепурний – Мурулльо, Грашин – Монтероне, ну і Володимира Павлівна – Джильда. Виконавці дуже хвилювалися та і він сам, але це приховував, і сказавши «З Богом», пішов на сцену. Всі його вихованці стояли як вкопані за кулісами і в душі молилися, щоб Бог дав сили їхньому Батькові винести його улюблену, дуже важку партію. Але коли пролунали перші звуки його голосу, заспокоїлися, бо переконалися, що йому все під силу, що він все зможе. І коли в кінці він заспівав ридаючим голосом: «Джильда, дитя моє», Володимира Павлівна плакала і не могла вгамуватися від правди щирих батьківських почуттів. Публіка шаленіла від захоплення, крики «браво» не змовкали. Всі дуже щасливі, щасливий був і маестро.

До цього були ще інші вистави, коли співали всі його учні. Наприклад, в опері «Шукачі перлин» Ж. Бізе є чотири головні персонажі. Співав Павло Петрович, його учні і В. Чайка. Шовковий – неповторний Надір, Лужецький – жрець і Володимира Павлівна – Лейла. Всі були горді, що співали разом з маестро, бо ще студентами ніколи б і не подумали, що колсиь настане час і на сцені поруч з ним співати будуть і студенти.

Партнерами Володимири Павлівни були такі всесвітньовідомі співаки, це Павло Кармалюк, як було вже згадано, В. Ігнотенко, який зараз завідує ЛМДА кафедрою сольного співу, І. Кумплер – зараз також викладач сольного співу у Львівській музичній академії ім.