А її іскрометна Розіна в «Севільському цирульнику» Д. Россіні, чи Норіна з опери «Дон Пускуале» Г. Доніцетті! Обидві зухвало дотепні, кокетливо-примхливі у бажаннях і рішучі в діях, вони наче виписані для Л.Божко, бо всепідвладні її мистецькому хисту і вокальній технічності.

Бере участь у концертах на різних сценах сіл і міст країни, виїздить на гастролі в інші держави світу. Творча праця переплітається з громадською, доповнюють одна одну. І це постійне спілкування з різноманітною аудиторією – людьми праці на виробництві, колгоспному лані збагачує артистку, її творчу палітру. Мистецька віддача співачки одержує високу оцінку: комсомолка Л. Божко удостоєна високого звання заслуженої артистки України.

За роками легкий сріблястий голос співачки – справжнє лірико-колоратурне сопрано ставав більш щільним, насиченим, що дозволило їй приступити до виконання лірико-драматичних партій. І, серед інших, до такої складної, як Єлизавета в опері Р. Вагнера «Тангейзер». Львів’янам запам’яталася її чиста, самозаглиблена, аскетична і, водночас щиро любляча Єлизавета, її просвітлені молитовні співи ніколи не полишали слухачів байдужими. «Виразна гра, найчистіша дикція, вірно знайдена інтонація, рівний і красивий за тембром голос сприяли створенню образу ніжної, люблячої дівчини», - писала «Львівська правда» (19 квітня 1978).

Успіхи Людмили Божко на львівській сцені привернули увагу до її творчості. І не лише в Україні. Все частіше її запрошують до участі у виставах провідних театрів Росії, Чехословаччини, Куби, Польщі.

В 1969 році вона переїжджає на постійну роботу до москви.

Сім років виступала Людмила Божко на сцені Великого театру Союзу РСР, де успішно виконувала майже всі провідні лірико-колоратурні парії діючого репертуару. Її партнерами були такі всесвітньовідомі співаки, як Ірина Архипова, Олена Образцова, Тамара Синявська, Євгеній Нестеренко, Володимир Атлантов, з нею працювали не менш відомі на той час диригенти і режисери: Б. Покровський, Б. Хайкін, М. Ермлер, Г. Рождественський. І все ж вона пориває з Москвою. Ставши дружиною головного диригента львівської опери Ігоря Лацанича, Людмила повернулася до Львова і продовжила роботу в театрі, де починала своє артистичне життя.

Джільду і Розіну, глінкінську Людмилу і Марфу з «Царевої нареченої» М. Римського-Корсакова, Герду з «Снігової королеви», Риту Осяніну з опери «А зорі тут тихі» співає Л. Божко у парі з славетними митцями оперної сцени Великого театру та Кремлівського Палацу з’їздів.

Після Московського театру Л. Божко знову повертається до Львівського театру опери і балету ім. С. Крушельницької.

постійно шукати і співати на відмінно, - так, наче жартома, любить говорити Л. Божко. Однак це правда: у праці вона завжди шукає себе, і треба сказати, знаходить. Саме такими творчими знахідками можна назвати нові роботи Людмили Федорівни – Єлизавету в опері Р. Вагнера «Тангейзер» та Ісії Ханако у першопрочитанні опери Ю. Мейтуса «Ріхард Зорге», останню роботу – Лізу в опері Г. Шантиря «Героїчна молодість». Це вдалий крок артистки у партії лірико-драматичній.

Розумно й тонко ліпить співачка образ чистої у своїх почуттях і вірної в бентежному коханні Єлизавети, яка жертвує життям, щоб спокутувати гріхи дорогого Тангейзера. Пристрасно співає Л. Божко про мужність подвигу і любов до людей легендарного Ріхарда Зорге.

Образи, створені Л. Божко, привабливі в сценічному вирішенні, чарують голосовою пластикою. В них і тепло, і ніжність, і ненависть, і рішучість. Вони життєві. Іноді здається, що відступила сценічна умовність і перед тобою людина з усіма її принадами і турботами: прекрасний виробничник, вдумливий вчитель, щаслива мати і любляча донька, красива весела жінка, яка успадкувала музикальність і працьовитість від своїх землячок – полтавок.

Цікаву сторінку творчої біографії співачки склала її робота в операх українських композиторів. Народившись на Полтавщині, в селі Гребінка, актриса увібрала в себе співучу мовну інтонацію цього краю і щедре розмаїття пісенного фольклору. Природно, що це сприяло життєвій переконливості і національній достовірності її героїнь – Наталки («Наталка Полтавка» М. Лисенка), Оксани («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського), Настки («У неділю рано зілля копала» В. Кирейка), Гафійки («Багряні зірниці» С. Жданова), Галі («Загрва» А. Кос-Анатольського), Орисі («Одеська балада» . Янівського), Анни («Украдене щастя» Ю. Мейтуса).

Людмила Божко – актриса інтелектуального плану. Вона ніколи не покладається лишена свою багату природу та інтуїцію, завжди фантастично багато працювала, вивчала документи і літературні джерела, шукаючи своє неповторне розуміння кожного образу. Та основною сферою цього пошуку все ж завжди була музика.

У репертуарі Л. Божко понад чотири десятки оперних партій. І однією з найулюбленіших є Віолетта з»Травіати» Д. Верді. Співачка щиро кохає свою героїню, співчуває її трагедії, підкреслює її моральну чистоту, не вдаючись до зовнішніх ефектів, уникаючи сентиментальності й мелодаматизму.