Лариса Петрівна Косач (Леся Українка) народилась 25 лютого 1871 року в місті Новограді – Волинському, тепер Житомирської області в інтелігентній, “літературній “ родині. Їі мати – відома письменниця Олена Пчілка, Батько – юрист, громадський діяч, багато уваги приділяли вихованню дітей (було їх шестеро), їх гуманітарній освіті. Дитячі роки Лесі минали на Поліссі, в краю предковічних соснових борів, таємничих лісових озер, росистих лук. Дівчина росла веселою і жвавою, розумницею і чепурушкою. Серед ровесників виділялась здібністю і працьвитістю. Демократичний стиль життя в родині сприяв зближенню з селянськими дітьми, засвоєнню народних звичаїв, традицій. А фольклор Волині вводив вразливу дівчинку в незвичайний, химерний світукраїнської міфології з її мавками, перелесниками, русалками. Маленька Леся так повірила в існування лісових істот, що потаємно вночі, перемагаючи страх, бігала в ліс і там шукала мавку.В останній рік життя в поемі. “Про велета” Леся Українка згадує:

Давно, в дитячий любий вік,

в далекім ріднім краю

я чула казку. Чула раз,

а й досі пам’ятаю. (1, 121)

Леся дуже любила музику, старанно вчилась грати на фортепіано. Вважала навіть, що з неї був би кращий музика, ніж поет. Але хвороба (туберкульоз кісток) змусила прервати це захоплення. З болем прощалася з інструментом, якому виливала свої радощі і жалі (“До мого фортепіано”). Проте музика зовсім не полишила, а глибоке її розуміння, відчуття гармонії, мелодії відлунюється у багатьох творах, про що свідчать уже заголовки: “Сім струн”, “Мелодії”, “Ритми”, “Пісні про волю”, “Лісова пісня”…

Хвороба спричинилась до того, що Леся не змогла ходити до школи, не вчилась у жодному учбовому закладі. Але наполеглива і працьовита, вона здобула глибокі і різносторонні знання. Особливо добре знала литературу – вітчизняну і світову, володіла класичними і основними європейськими мовами, що дало змогу читати в оригіналі твори багатьох письменників світу, перекладати з грецької, французької, німецької, англійської, італійської, польської мов. Історію так досконало вивчила, що у 18 років написала підручник “Стародавня історія східних народів”. З юних років цікавилась філософією, знайомилась з науковимсоціаліхмом, читала марксистську літературу.

Швидкому розвитку письменницьких здібностей Лесі Українки сприяла творча атмосфера, в якій зростала, її оточення, серед якого були Михайло Старицький, Микола Лисенко, Іван Франко. Великий вплив на її духовний розвиток мав дядько Михайло Драгоманов, відомий громадський і культурний діяч. Він намагався ввести Лесю у світ культури різних народів, виховати як свідому громадянку, консультував з найрізноманітніших питань.

Коли дівчинці було 9 років, заарештували за революційну діяльність її тітку Олену Антонівну Косач. Ця подія надзвичайно схвилювала Лесю і вона

написала вірш “Надія” – перший відомий нам твір письменниці. Глибоко вразила Лесю трагічна загибель у каторжанській тюрмі в снігах Забайкалля революційноїнародниці Марії Ковалевської, матері її найбжчої товаришки. У вірші “Віче”, згадуючи свої дитячі забави серед руїн замку Любарта в Луцьку, Леся Українка говорить, що діти “таємні товариства закладали”, співали “червоні пісні”. Відтоді в душі маленької дівчинки – майбутньої великої поетеси – проростали пеоші зерна протесту і непокори, розуміння того, що живе вона “у небезпечний час”, який вимагає “боротись до загину”. Відтоді і на все життя її захоплює герой, який “до землі прибитий списом, шепотів: “Убий не здамся!” (“Мріїї”).

Уперше ім’я Лесі Українки з’явилось у 1884р. у львівському журналі “Зоря”, де було надруковано вірші 13-літньої поетеси “Конвалія” і “Сафо”. З того часу її твори все частіше публікуються в різних виданнях, а 1893 р. у Львові вийшла перша поетична збірка “На крилах пісень”.

З кінця 80-х років Леся Українка живе в Києві. Вона стає душею літературного об’єднання творчої молоді “Плеяда”, часто буває також на потаємних сходах, де читались і обговорювались реферати на політичні теми, велись гарячі дискусіїї.

Плеядівці намагались працювати для народу. Вони готують популярні видання з історії, географії, перекладають твори російської і зарубіжної літератури, пишуть власні твори. З “Плеядою” пов’язаний початок роботи Лесі Українки – прозаїка. Вона пише оповідання “Така її доля”, “Святий вечір”, “Весняні співи” , “Метелик” та ін., які публікуються в журналах “Зоря”, “Дзвінок”. Одночасно молода письменниця займається перекладами, віддаючи цій справі багато часу і енергії. Першою ластівкоюбув переклад оповідань М. Гоголя “Запропаща грамота” та “Зачароване місце”, який здійснила Леся разом з братом Михайлом (виданий 1885р. у Львові). Та найбільш уваги приділяє вона поезії Генріха Гейне. У 1893 р. у Львові з’явилась українською мовою “Книга пісень” німецького поета, куди ввійшли 92 переклади Лесі Українки.

Та це був час не лише невгамовної праці, крилатих злетів, надій і сподівань. Це одночасно й роки важких страждань молодої дівчини, у якої “була весна, та тільки за вікном”. Пекуче боліла нога, вражена туберкульзом.

Лікарі радили теплий клімат. І почалися мандрівки в теплі краї, у “добровільне вигнання”. Перша поїздка 15-річної Лесі до Чорного моря викликала багато вражень, які вилились в ліричному циклі “Подорож до моря”. А далі була Болгарія з дуже дорогою для неї зустріччю з Михайлом Драгомановим, який там жив як політичний емігрант. Далі Крим і його поетичний резонанс “Кримські спогади” та “Кримські відгуки”, “Іфігенія в Тавріді”. Пізніше Італія, Єгипет.

Тут в Криму, 1897р. Леся Українка познайомилась з С. К. Мержинським.