Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





-1-

-1- 

Євген Маланюк – один iз найпомiтнiших украпнських поетiв XX ст.

Народився Євген Маланюк у м. Архангородi (нинi Новоархангельськ) 2 лютого 1897 р. у родинi украпнських iнтелiгентiв, де зберiгалася пам’ять про козацьку славу та чумацьку минувшину. Батько його брав активну участь у культурному життi краю. Мати мала тонку, вразливу душу, захоплювалася поезiєю Т.Шевченка та М.Лермонтова. Євген Маланюк зiзнався: «Матерi я завдячую двi речi: серце й мистецтво. Батьковi – життєву мою невдачу».Усім'ї дуже були поширені українські та російські прислів'я ("Що кому, а курці просо", "Умный, как царское дитя").

Особливе мiсце у формуваннi iнтелекту Є.Маланюка вiдiграло Єлисаветградсь- ке реальне училище. Найповнiше здiбностi Є.Маланюка розкрились у точних науках, зокрема в математицi. Водночас вiн виявив неабиякий iнтерес i до лiтера- тури. Тематика києво-руськоп доби, розкрита Є.Маланюком в училищi.

Пiсля закiнчення Єлисаветградського реального училища Є.Маланюк, звабле- ний точними науками, вступив до Петербурзького полiтехнiчного iнституту. Та навчатися йому не довелося. З вибухом першоп свiтовоп вiйни вiн добровiльно подав документи до Кипвськоп вiйськовоп школи. Закiнчивши пп, спiзнав жорстоку дiйснiсть фронтового життя. Дослужився вiд прапорщика до пiдпоручника.

Саме з тих часiв життя Є.Маланюка стало невiддiльним вiд визвольних змагань, вiд Армiп УНР. Оп злети i поразки пiзнiше осмисляться у його поемi «П’ята симфонiя» (1953).

Пiсля поразки Армiп УНР Маланюк був змушений покинути Батькiвщину. Попереду прослалися безрадiснi простори iнтернованих таборiв на територiп Польщi, гiрка доля вигнанця у «пiсках емiгрантських Сахар».

У таборi поблизу Калiша Маланюк та його ровесники об’єднались у лiтературне угруповання «Веселка»(1920), видавали часопис, жили iнтенсивним культурним життям. Тут закладалися пiдвалини естетики украпнськоп лiтератури в емiграцiп, передовсiм «празькоп школи».Формувалися вони переважно завдяки Є.Маланюку, який, до речi, дебютував разом iз М.Селегiєм та М.Осикою в альманасi «Озимина» (1923). На його переконання, лiтература покликана виконувати свiй обов’язок у розбудовi понiвеченоп нацiональноп культури, пробуджувати нацiональну свiдомiсть та державницьку волю.

Пiсля похмурого пiщаного Калiша Є.Маланюк перепздить до Чехо-
Словаччини, навчається в Украпнськiй господарськiй академiп, стає провiдною постаттю у колi «празькоп школи». Є.Маланюк дуже любив Моравію, яка йому нагадувала Україну. Батько поета згадує, що Євген любив розтирати в руках полин і довго-довго вдихати його запах. Збирав материнку і чебрець. У щоденниках письменника збереглися засушені степові квіти. До речі, за спогадами сина, вже у США (1949) Євген Маланюк дуже сердився на природу Америки. Говорив, що там не пахнуть квіти і не співають птахи. Природа США була йому чужою. А ось Заліщики із середини тридцятих і до 1939 року щороку відвідувалися письменником. Це був край дуже схожий з Архангородщиною і найближчий до рідної поетові Синюхи.

-2-

Син поета згадував, що улюбленою книгою батька були "Пригоди бравого вояка Швейка" Ярослава Гашека. Поет називав її найкращим твором, що передав трагікомедійність атмосфери Першої світової війни. Цитував багато Салтикова-Щедріна, як найкращу характеристику внутрішньої сутності Російської імперії.

Коли у 1944 роцi, фронт вже наближався до Варшави Маланюки вирішили залишити Польщу. Вони переїхали до невеличкого села Кунштату в Моравії. Там мешкала пх рідня. Євген Маланюк приєднався до сім'ї весною 1945 року.

Коли ж у травні радянські війська зайняли сусіднє із Кунштатом село, письменник, тверезо оцінюючи ситуацію, розумів, що залишатися у Варшаві - це свідомо приректи себе на загибель. Події на територіях звільнених земель давали чимало підстав у тому переконатися. намагання Але Маланюкі хотiли залишити-ся в Чехії, у Кунштаті. Бо Євген Маланюк покинув Чехословаччину ще у 1929 році. Отже, його тут не знали, і, очевидно, родина й вирішила перечекати кілька місяців закінчення війни у глибоко провінційному містечку, загубленому в Моравії, далеко від великих міст і культурних центрів. Наївна недооцінка енкевеесівського відомства.

Від того травня 1945 року листування було єдиним спілкуванням родини. Спершу були листи із Регензбургу (ФРН), згодом - зі США. Інколи поет збирав для родини якісь гроші, надсилав чотири посилки у рік.

Вийшовши на пенсію, поет зважився на ризиковану для нього мандрівку до слов'янського світу(1962), де зустрiвся з дружиною.

У 1963 році Євген Маланюк пом'янув свою дружину, яка дочасно померла. А в лютому 1964 року поет віршем "Лютий" зробив своєрідний підсумок пройденому і прожитому.

Роки вже брали своє, проте поет не міг відмовитися від набутих протягом життя звичок. Так, він був неймовірним кофеманом. Попри заборону лікарів, не обминав жодної кав'ярні і говорив щоразу офіціанту: "Дайте, будь ласка, слабенької кави зі сметаною". Його незмінним супутником була люлька. Знову ж на вимогу лікарів трубка була маленька,але й не витримував поет довгої дороги, щоб її не викурити.

Час вніс свої корективи у розв'язку сімейної драми Маланюків. Незалежна Україна повернула свого сина-поета. Збулося його пророцтво:

Мій ярий крик, мій біль тужавий,

Випалюючи ржу і гріх,

Ввійде у складники держави,

Як криця й камінь слів моїх.

Лiрика Є.Маланюка мала спiльнi риси з лiрикою украпнськоп емiграцiп, передовсiм «празькоп школи». Йдеться про iсторiософiчнi мотиви, вольовi iмпера- тиви, обстоювання будiвничних i принципове заперечення руйнiвних чинникiв як у суспiльствi, так i в мистецтвi. Звiдси –несприйняття авангардизму. Центральною темою лiрики Є.Маланюка стала вольова особистiсть.

Збiрки першого перiоду творчостi: «Стилет i стилос»(1925), «Гербарiй»(1926), «Земля i залiзо»(1930), «Земна мадонна»(1934), «Перстень Полiкрата»(1939), «Вибранi поезiп»(1943). I другого: «Влада»(1951), «Поезiп в одному томi»(1954), «Остання весна»(1959), «Серпень»(1964), «Перстень i посох»(1972).