Я не просив собі гідності гетьмана, я прийняв її на розказ його величності і, не маючи публічних фондів для ведення справ, вкладав у те власні гроші; не дістав я ніяких публічних фондів також по смерті мого попередника, гетьмана Мазепи».

Далі Орлик оповідає про причини своїх дотеперішніх неуспіхів у війні з москалями.

«Великий візир не раз писав до мене, і хан татарський взивав листовно, щоби я поспішав з військом до Пруту і, на підставі союзного договору з Кримом, став з ними до війни проти москалів. Я готовий був се зробити, але король здержав мене і наказав мені зістатись з козацьким військом при ньому. Я сповнив розказ короля, але моя неслухняність, зглядом візира і хана, роздратувала їх, і через те вони занедбали мою справу щодо сьогобічної України, котру я був би відзискав, ставши по їх стороні. Коли я оправдався перед ними, то вони приобіцяли доложити всіх старань, щоб при заключенні трактату в Царгороді примусити московських закладнів і уповноважнених зректися сьогобічної України. Вони ждали, щоб я слідом за ними йшов до Царгорода, на що я радо згодився. Мені дали паспорт і 3000 цісарських талярів на дорогу, і коли я дістав вже від Його Королівської Величності дозволення, прибув до мене на другий бік Дунаю пан секретар Сольдан з королівським розказом, щоб я залишив подорож і вернувся до Бендерів. Я послухав того не з тої причини, як дехто думає, що король через того ж пана Сольдана прирік моєму малому синові, похресникові короля, 20 000 цісарських талярів, але слухаючи присяги, якою я зобов'язався на вірність королеві.

Хан і візир взяли мій поворот собі за зневагу, але запропонували мені Правобережну Україну, котру вони відібрали москалям збройною силою при Пруті і котра належала перед тим до Річі Посполитої, маючи при тім на оці власну користь. Ханові наказано було виправити мене з військом, і я дістав був від Порти привілей на гетьманство і гроші на похід. Але се не подобалося королеві через його відносини до польської Річі Посполитої, він хотів, щоб я зрікся його плану, і приобіцяв мені щось ліпшого і кориснішого, ніж те, що мала дати Порта. Я пішов за тим і таким способом задля Його Величності втратив велике щастя. Коли польський воєвода, мазовецький воєвода, настоював перед Портою на відбудуванні Правобережної України, то Порта через ханського посла при королеві Августі вимогла в Річі Посполитій, що я маю бути під опікою і в підданстві в Порти, до чого справді прийшло б, коли б король не спротивився тому і не піднявся трактувати з Річчю Посполитою сам, що видно з королівської відповіді, писаної до хана Мегмедом Сирином Мурзою з Демотики. Не буду говорити про те, що під час Калабалика я за мою вірність до Його Величності мало не переплатив життям в Бендерах і до того не прийшло тільки дякуючи синові хана Калзі-султанові і бобруйському старості, воєводі графові Сапізі, котрі злагодили страшний гнів хана. Не згадую також про ту вірність, яку показало моє славне військо, переправивши пораненого короля через Дніпро по битві при Полтаві в той час, коли ворог заволодів човнами, і доставивши його до Бендерів через непривичні, непротерті степи, проливаючи свою кров над рікою Бугом і виконуючи багато інших славних подвигів. Я зробив для Його Величності все можливе, але жалую над своїм нещастям, бо живу в сім краю чужинцем і являюся неприємним для багатьох, побираючи королівське винагородження. Хоч я знаю важке становище шведської держави, але мушу сказати, що я прибув сюди не по своїй волі, а примушеної королівським розказом і що через те я покинув своє військо