В розпуці Орлик писав королеві, що через тяжке становище він надумав навіть кинути Швецію, в якій знайшов собі притулок, і прохав в сій цілі королеву дати йому «поручаючі листи до союзних князів, Оттоманської Порти і хана - для того, щоб я міг дістатися без перешкод до свого війська, вступити в союз з татарами проти москалів і загалом приложити старань, аби викликати повстання на сьогобічній Україні».

«Я не жадаю,- кінчить Орлик,- ніяких підмог на війну, ні грошей на подорож з доходів Вашої Величності, але мені буде дуже приємно, коли Ваша Королівська Високість буде ласкава уділити мені щось як з моїх публічних, так і приватних засобів...

Становище Орлика було дійсно плачевне. Крім жінки, Орлик мусив клопотатись про прогодування й виховання 7 дітей, з котрих наймолодша донька Катерина вродилась в 1718 році в Сконе. Самий старший син, Григорій, мав вступити вже до університету, але через скрутні економічні умови життя батько мусив зректися сього плану, і син мусив студіювати в Лунді під проводом професора метафізики Андрія Ріделіуса. Два інші сини Орлика вчилися дома, а для доньки Варвари Орлик запрохав учительку, французку з Лунда. Як добрий, освічений батько, Орлик розумів велике значення освіти і, оскільки міг, старався дати відповідне виховання і освіту своїм дітям. Сам Орлик, одержавши вищу освіту, окрім української мови, знав також мови латинську, польську, французьку, німецьку, шведську і інші. Мазепа умів вибирати на високий пост генерального писаря людей...

Домашні обставини Орлика малюються відчасти в отсім його листі з Кристіанштадта до канцлера Мілєрна з 20 грудня 1716 року:

«Син мій вернувся з Лунда, гордий ласкою Вашої Екселенції, бо руководжений Вами, він не тільки був представлений Його Королівській Величності, мойому Всемилостивішому Панові, але дістав також рішення. Отже, дякую Вашій Екселенції за сі численні і великі ласки, котрі падають на мене так щедро і обов'язують мене до вічної вдячності. Нехай Ваша Екселенція будуть певні в моїй безінтересовній щирості. Куди б не закинула мене доля-я скрізь буду ширити славу імені Вашої Екселенції, бо у вдячних грудях і милих споминах вічно будуть жити твоя слава, ім'я і великі діла».

Гетьман Орлик зі своїм двором жив в Кристіанштадті в приватнім помешканні, в досить скромному, старенькому і маленькому домикові з трьома кімнатами, в котрому містилась його родина, слуги й служниці. Помешкання се було настільки тісне, що решта Орликових слуг, по його словах, «не маючи під зимову пору жодного приміщення, знаходила нужденне пристановище вдень на кухні, а вночі в стайні». Через сильну ветхість будинок пропускав вогкість.

Скромність помешкання Орлика турбувала менше, аніж думки про Україну.

Коли про те, в якому неподобаючому для вождя народу помешканні живе гетьман України, дізнався «заступник хіліярха» пан де-ля Валле, то з жалості й співчуття до високого і знатного чужинця написав прохання до короля, в котрому від імені Орлика і проти його волі прохав короля дати Орликові для життя дворець кристіанштадтського бурмистра, де жила колись королева Польщі. Се прохання так розчулило Орлика, що він написав до Мілєрна листа, в котрому писав межи іншим: «З оповідань сина я довідався про дві речі, котрі мене заклопотали. По-перше, що заступник хіліярха пан де-ля Валле предложив в моїм імені, проти моєї волі, священній Королевській Величності прохання, в котрому межи іншим згадав про дім кристіанштадського бурмистра, де мешкала колись найяснійша королева Польщі, ніби я прохав собі той дім з цілим внутрішнім урядженням - зеркалами, килимами і т. п. Зробив се пан де-ля Валле через особливу свою ласку до мене, а також через співчуття до чужинця, видячи ті невигоди, які ми терпимо в теперішнім мешканні - старім, вогкім і підупадім, з трьома всього покоями, в котрих міститься вся моя родина, слуги і служниці, через що четверо з слуг, не маючи під зимову пору жодного приміщення, знаходять нужденно пристановище вдень на кухні, а вночі в стайні. І то, може, спонукало пана де-ля Валле згадати в поданім ним, не мною, меморіалі про дім бурмистра. Признаюся, що я писав до найсвітлішого пана Генерала-губернатора Скітте про зміну мешкання і в листі вказував на дім бурмистра, в котрім він сам ледве чи буде мешкати, як на відповідний, коли б можна було його набути і коли би до того не було перешкод; але про зеркала, килими і інші предмети збитку я ніколи не думав, бо я чужинець в чужій стороні...

Я не зітхаю за блиском мого дому, ані зовнішнім, і вдоволений тим удержанням і одінням, які добуваю собі, родині, урядникам і дворові зі скромних фондів, даваних мені через ласку і милосердя священної Королевської Величності, мого милостивого Пана». «Звичайно, -добавляє Орлик, - я волів би жити, як приватний чоловік, в якімсь маєтку в сій державі, ніж терпіти нужду, особливо зимою, бо на селі легше з дровами і дешевша живність; але не смію непокоїти когось із сею справою, аби не посудили мене за нахабність»...

Незважаючи на важке економічне становище і турботи по визволенню України, Орлик не забував і за долю тих численних українців, що за свою прихильність до Мазепи були заслані з наказу царя на чужину і покутували свою провину на засланні в Москві або в Сибіру. Багато з них мерзло в холодних нетрях Сибіру, а чимало