заарештувати Орлика в Західній Європі, подібно тому як було спіймано і заарештовано А. Войнаровського. З сею ціллю він зробив відповідні розпорядження амбасадорові Яґужинському у Відні. Довідавшись, що Орлик має бути в Гамбурзі, цар, щоб заарештувати його, вислав у Гамбург молодшого брата амбасадора Яґужинського. Однак Орлик був в той час в Бреславлі, і молодший Яґужинський поїхав висліджувати його туди. Старший же Яґужинський, що був амбасадором у Відні, написав 14 березня (1721 p.) листа до графа і президента цісарської палати пана Найдгарта, котрий жив у Бреславлі, де пробував і Орлик, такого змісту: «Пане! Його Царська Величність, мій пан, одержав зі Швеції певні відомості, що наступник зрадника і бунтаря Мазепи Орлик виїхав звідти з жінкою і дітьми до Гамбурга, а потім заміряє дістатися на схід, щоби викликати там війну проти найяснійшого нашого монарха. Се спонукало мене до того, що я маю честь удатися до Вашої Екселенції з сими рядками і прохати, щоб на випадок, коли він прибув вже до Бреславля, Ви були ласкаві зарядити безпроволочно його арештовання або принайменше задержали його під якою-небудь притикою на кілька день і повідомили мені про те спеціальним посланцем. Ваша Екселенція зробила би дуже приємну прислугу Його Царській Величності, котра зі свого боку радо покаже особливі знаки вдячності. Я сподіваюсь, що незабаром матиму честь стиснути Вашу Екселенцію в обіймах в Бреславлі, бо всі мої діла укінчені, і мені позостає тільки прощальна авдієнція у його Цісарської Величності. Ждучи сеї честі, зостаюсь відданий Вам Яґужинський».
Однак ґраф Найдгардт, «з любові і ніжної дружби», яку він почував до Орлика, передав сього листа Орлику. Будучи попередженим про небезпеку, котра йому загрожувала, Орлик вжив відповідних заходів проти царських заходів, і з планів царя нічого не вийшло.
«Нема нічого такого злого, - писав з цього приводу П. Орлик до Д. Н. фон Гепкена,- щоб воно з часом не повернулось на добре; отже, і ті листи амбасадора Яґужинського, котрі ворожили мені так зле, вийшли на ліпше. Бо граф Найдгардт, з любові і ніжної дружби, які він до мого свояка барона і шамбеляна Його Цісарської Величності Орлика, що вмер 15 квітня, подав йому до відомості сі листи, і той в той самий день 18 березня, бувши вже на смертнім ложі, запрохав мене до себе, показав згадані листи і порадив, щоб я переїхав в інше, більш безпечне місце, аж поки Яґужинський не від'їде до Бреславля.
Для більшої ж забезпеченості барон Орлик написав до канцлера королівства чеського графа Шліка листа, «представляючи, як він сам і його дім заслужилися перед цісарями», і прохав, «щоб цісар, по своїй ласці і пам'яті на видатну і вірну службу його самого, його батька і брата, не дозволив москалям збезчестити його дім через ув'язнення моєї особи, бо ні я, ні мої предки не знаходяться під цісарським підданством».
Написавши такого листа до канцлера, свояк Орлика дав Орликові 20 березня повіз і коні, «щоб відвезти мене, - каже Орлик, - в одне безпечне місце, віддалене на вісім миль від Бреславля». Сім'я Орлика зосталась у Бреславлі.
«По моїм від'їзді,- оповідає далі Орлик,-прибув з Гамбурґа молодий Яґужинський і зараз по прибуттю, довідавшись, де моє мешкання, удався туди о годині першій по півночі, щоб заарештувати мою родину, але ані підступом, ані оманом не міг нахилити господаря відімкнути браму і повернувся, втративши надію досягти свого. Але, щоб він не довершив-таки свого заміру яким-небудь іншим способом, зараз вдосвіта на другий день небіжчик, свояк мій, подбав про безпечність моєї родини, при допомозі свекрухи помістивши жінку в однім монастирі, чотири доньки в другім, а двох синів (бо третій - найстарший - був при мені) - у єзуїтів, де волею немилосердної долі умер 15 травня наймолодший, що подавав найбільше надій; челядь забрав він до себе».
Не діставши Орлика в його кватирі і довідавшись, що його доньки переховуються в монастирі, Яґужинський спробував було вивідати про місце Орликового побуту у найстаршої доньки Орликової; для сього він через посередництво якогось жида пробував було завести з нею листовні зносини.
«Але й такий підступ,- пише Орлик,- не поміг, бо донька, переписавши собі його листи, повернула їх йому назад, відповівши через жида, що звичаї не позволяють мужчинам пробувати в дівочім монастирі.
Таким побитом, сім'я моя зосталась у Бреславлі, укрита в монастирях; оборону і опіку над нею мій свояк доручив свому родичеві панові баронові Менніхові, людині побожній і чесній. Найстаршого ж сина, на прохання Його Величності, короля Швеції, король шведський прийняв до саксонської ґвардії на службу лейтенантом.
«А я,- закінчує свого листа бідний Орлик,- не маючи постійного місця, де б міг прихилити главу, став позорищем світові і людям, переїжджу з місця на місце, для безпечності під прибраним йменням, подаючи себе за чужинця, і терплю страшну нужду... До сього прилучається крайня розпука, бо в незгодинах і неповодженнях життя гнете мене страшна нужда, і коли за інтервенцією Вашої Маґніфіценції Його Королівська Величність не споможе мені безпроволочно 1000 імперіалів, то пропадемо і я, і моя родина, бо, хоронячись в монастирі перед злобою ворогів, вона не може навіть жебрати на своє удержання».
В Бреславлі Орлика спіткало велике сімейне нещастя - смерть його улюбленого найменшого сина, десятилітнього Якова, († 15-го травня 1721 року) «хлопця рідкої і