«Складаю також на чутливе серце Вашої Маґніфіценції невилічимий біль мого пригніченого духу, біль, що проймає цілу мою істоту і перевищує всі нещастя; а уродився він з сумної долі, яка спіткала мого улюбленого сина Якова, єдиної моєї утіхи, хоч наймолодшого віком, але найбільшого надіями і виглядами, десятилітнього хлопця рідкої і дивної вдачі. Се - Яков, котрого небіжчик король тримав до хресту в Бендерах і котрий, зав'язавши тісну приязнь і збратання з благородними синами Вашої Ексцеленції не раз мав честь бути в їх товаристві. Ся невіджалована втрата мучить мене такими внутрішніми болями, що нічого вже для себе не хочу, навіть життя... Нехай таке омине і духи небесні!...

Межи тим заходи Петра І щодо недопущення здійснення Орликових планів не завше зоставались без успіху. Москвофобська партія в Швеції, котра була сильна при Карлі XII, зі смертю Карла XII зменшилась, і до Орлика частіш і частіш стали доходити чутки про можливість шведсько-московського миру. Чутки сі занепокоювали його, і він 31 травня (11 червня) 1721 року писав Гепкенові, межи іншим:

«Тепер скрізь говорять про згоду, яка має наступити між Швецією й Росією, що виставило би мене на Сході на небезпеку, представляючи як брехуна, коли б я говорив про продовження війни між Швецією і Московією. Через те покірно прошу, щоби Ваша Маґніфіценція по своїй ласці до мене удостоїли мене звісткою, чого треба сподіватися - чи продовження війни, чи миру. В першім разі я буду готовитися до наміреної подорожі, а в другім - нехай Ваша Маґніфіценція зворушиться вродженою добротою і милосердям і стане оборонцем для мене і моєї родини, щоб в моїм трактаті з царем не була забута і моя особа».

Але й тут він не забуває своєї національної справи й долучає до листа «пункти», котрі прохає взяти під розвагу і підпирати при заключенні договору всіма можливими способами...

Невідомо, взяв під увагу сі пункти високий кореспондент Орлика чи ні і чи піднімалось українське питання на мировій конференції Швеції з Москвою, чи ні, - але незабаром, 1721 року, Швеція замирилась з Москвою. Замирення се було остаточне і безповоротне.

Орлика сей мир дуже вдарив. Йому більш уже нічого було шукати помочі в Швеції.

Розпука від зруйнованих планів і розбитих сподіванок знов огорнула його душу...

До сього часу відноситься його відомий лист до Стефана Яворського від 1/12 червня 1721 року, надрукований в 10 книзі «Основи» за 1862 рік, в котрому він викладає детально причини переходу Мазепи на бік Карла XII. Для історіографії 1708 - 1709 рр. лист сей коштовний тим, що його писала людина, котра стояла дуже близько до Мазепи і його планів, отже, була поінформована про найглибші думки і заміри Мазепи.

Після заключення миру Швеції й Туреччини з Росією, коли не представлялось довго можливості намовити яку-небудь із держав до війни з Росією, Орлик подався в Францію, а потім переїхав до Туреччини, де оселився в Салониках.

«Він,- каже М. Костомаров,- вижидав часу, коли можна буде знов явитись в політичний світ з українським питанням...»

Він сього часу таки діждався.

Незабаром західноєвропейський горизонт знов захмарився перспективою війни. Франція разом з Іспанією, що була тісно зв'язана з Францією династичними інтересами, оповістила війну Німецькій імперії. Захмарювався політичний горизонт і на півночі. Помер польський король Август II. Явилась в Польщі партія, що бажала повернути корону Станіславові Лєщинському. Вона знаходила собі підпору в Франції.

Французький король був жонатий на дочці Станіслава Лєщинського і став підтримувати свого тестя зброєю. Се поставило Францію в вороже становище до Росії, котра в Польщі підпирала іншого кандидата на польський престол - саксонського князя.

Європа розділилась на два ворожі лагері: в одному була Франція з Іспанією, а до них по старих симпатіях готові приєднатись Швеція і Туреччина, а в другому - Росія, Німеччина, Данія, Голландія, Англія. Польща була наполовину на тому, а наполовину на другому боці.

Серед такого складного становища дуже зручно, здавалось, було підняти знов старе українське питання - про відокремлення України від Росії і утворення з неї самостійної держави. Промінь надії знов спалахнув в душі Орлика, жившого в сей час в Салониках. Моментально він кидає Салоники, їде до кримського хана в його літню резиденцію в Каушани, входить в зносини з іншими державами і звідтіля посилає великого листа на Січ (23 квітня 1734 року), в котрому пише, що прийшов нарешті давно бажаний час («іздавна пожаданий час») визволення України і всього українського народу з-під московського ярма,- настав час, коли «не тільки життя, але й послідньої крові каплі» треба не пожаліти «для визволення тієї ж отчизни своєї від тяжкого й тиранського підданства московського»... Він пише, що такого часу, як отcє тепер настав для можливості здійснення українських національних жадань, не скоро доведеться в другий раз діждатись. Французький король, «найсильніший і найпотужніший в цілім християнстві непобідимий монарха, соєдинившись з Королевським Величеством Гишпанським, дядьком своїм, і з Королевським Величеством Сардинським, братом своїм», одержує побіди над цісарськими військами в Італії і на Рейні одну за одною, і вже Цісарське Величество не в силах оборонятися, а тим більше не може дати допомоги союзній