Але Орлик все-таки не впав духом і після перших днів невдачі знов продовжив шукати шляхів до визволення України.

Незабаром такий момент наспів. Се так звана Прутська справа. Цар московський Петро, воюючи зі спільниками українців турками, зайшов зі своїм невеликим військом дуже далеко вглиб турецьких володінь. Турки оточили його з усіх боків на Пруті, і Петрові нічого не лишалось більш зробити, як здатись в полон або підписати ганебний для Московщини мир. Разом з турецьким військом, що оточило Петра, були й козаки Орлика. Орлик був вже дуже близький до осягнення своїх цілей; Петро І був уже в руках союзників українців - турків: ради врятування свого життя і своєї держави він мусив згодитись на все, що б тільки не запропонували побідителі. Але турки не довели діла до того, щоб взяти московського царя в полон. Турки передчасно згодились на мир, якого попрохав у них побіджений московський цар. Все обробили гроші, котрими підкупив Петро візиря. Незважаючи однак на се, Орликові все ж таки удалось настояти на тому, щоб в мирнім договорі була вирішена й українська справа; користуючись трудним стратегічним становищем Петра, турки примусили підписати його такий договір, на підставі котрого Росія зовсім одмовлялась од України і зобов'язувалась надалі не вмішуватись в українські справи. Сим договором Україна становилась знов вільною, ні від кого не залежною державою.

На жаль, договорові сьому не довелось здійснитись. Петрові І удалось і тут підкупити візиря турецького, і той пункт договору, що торкався України, а разом з нею і Польщі, було стилізовано так неясно, що кожний толкував його собі по-своєму, і коли прийшлось реалізувати його, то межи турками і москалями повстало питання - чи обо-в'язує Прутський договір російського царя вважати, що він одмовився від України, чи ні, через те що в договорі сей пункт стилізовано неясно? Орлик толкував договір так, що цар по ньому зовсім зрікся України по обидва боки Дніпра, і вона тепер може лічити себе самостійною, ні від кого не залежною державою. Шафіров же, московський віце-канцлер в Константинополі, толкував, що тако- го обов'язку для царя з сього договору не виникає. Запорожці з свого боку вказували на договір, що був складений межи королем Швеції і ханом кримським, і виводили висновок, що Україна мусить бути вільною, ні від кого не залежною державою. Непорозуміння, що виникли межи Московщиною й Туреччиною на ґрунті неясності договору, стали на перешкоді до ратифікації Прутського миру з обох сторін. Цар, незважаючи на умову, не квапився зі знесенням Таґанрозької кріпості й поверненням Азова Туреччині, вимагаючи, щоб турки попереду вислали з турецької землі шведського короля, а турки з свого боку були незадоволені на москалів, що вони не виконують того пункту договору, в котрому говориться про одмовлення царя від України. Зимою війна межи турками й москалями неминуче мала знов спалахнути. Орлик вживав всіх заходів, щоб не допустити до миру царя з Туреччиною на умовах, котрі полишали б змогу Московщині коли-небудь пред'являти права на панування над українським народом. Щоб ще більше схилити Порту до війни з Московщиною, він в грудні місяці 1711 року вирядив з Бендер в султанську столицю посольство від імені українського народу, котре складалось з таких осіб: прилуцького полковника Дмитра Горленка, ґенерального писаря Івана Максимовича, ґенерального осавула Григорія Герцика і Костя Гордієнка як представника Запорозької Січі й Низового Козацького війська. Для керівництва посольству дав Орлик інструкцію, написану в г. Бабі 3 грудня 1711 року. Згідно з сею інструкцією, котра складалась з 10 статей, українське посольство мало перш за все від імені Війська Запорозького і всієї України висловити щиру подяку Блискучій Порті за добродійство, котре вона зробила українському народові, визволивши його Прутським договором від нелюдського московського ярма; своєю побідною зброєю вона примусила москаля згодитися на дуже вигідні для неї умови миру і заставила Московщину визнати Україну обох боків Дніпра краєм, назавше вільним і ніколи силою зброї не бувшим приєднаним до Московщини. Так Пилип Орлик розумів і толкував той пункт Прутського договору, що торкався України. Потім се посольство мало прохати Блискучу Порту вжити всіх заходів до остаточного здійснення сього мирного договору і примусити москаля, одмовившись назавше від України обох боків Дніпра, передати її новообраному гетьманові і його наслідувачам, котрих Військо Запорозьке після смерті гетьмана обиратиме вільними голосами. Далі посольству покладалось в обов'язок прохати, щоб Блискуча Порта взяла на себе посередництво в тому, щоб москалі надалі ні одверто, ні потаємки не насмілювались заявляти претензії на панування над Україною після того, як вона визволиться від рабства на віки. «Нехай Московщина, - казав в «Інструкції» Орлик, - примушена відмовитись від України назавше, виведе із нашої землі своє військо і випустить на волю заарештовану під час минулої війни і заслану на Сибір або куди-небудь в інше далеке місце нашу військову старшину, урядових осіб і всіх взагалі українців, в тім числі й посланців від Запорозької Січі, що були затримані в Лебедині, й тих запорожських товаришів, котрі запрохали на роботи за гроші в Петербург і опісля