гуманним царем. Поет засуджує феодальні распрі, сепаратистські погляди вассальних володарів, він стоїть за повну централізацію влади, за царя що користується породою мудрих мужів. Він вимагає від владик справедливості. Він ганьбить милодушних воїнів, боягузів, зрадників, клятвовідступників, підлабузників і лицемірів, оспівує рицарську мужність, відвагу:
Муж повинен бути мужнім, скарга втихнути повинна,
І біді зміцнитись треба, мов тверда стіна камінна,
Бо коли обсіли злидні – в цім сама людина винна.
Руставелі один з перших в світовій літературі змалював колоритму реалістичну картину життя купців. Поет яскраво зображує хитрого, улесливого і необачного Усена, похітливу і легкудумку його дружину Фатьму, яка, протездатна і на благородні почуття самовідданості та дружби. Поет уникає виводити в своїй поемі “потойбічні”, чарівничі сили – елемент, майже обов’язковий для поезії того часу. Віддаючи Неста-Дариджан в руки каджів (злих духів), автор спішить пояснити своєму ероєві Автонділу, який так і розуміє слово кадж як визначення злих духів:
…Так знай же, - що не духи лиховодні,
А лиш люди, що обрали житлом скелі та безодні.
Ніяка потойбічна сила не порушує течії сюжету поеми, чи то полегшуючи, чи тол ускладнюючи для героїв їхню боротьбу та їхнє прагнення до щастя.
“Витязь в тигровій шурі” має певну схожість з західноєвропейським рицарським романом і із східними спікоромантичними поемами.
Жінка виступає в поемі Руставелі не тільки як об’єкт оспівування та кохання – мотив, звичайний для всієї поезії феодального середньовіччя, - але як активна дійова сила.
“В лева рівні левенята – чи самець то чи самиця…” – каже поет, стверджуючи право Тінатін узяти, замість старого батька, владу в державі.
Треба відзначити, що хоч і поема названа ім’ям Тарісла – адже він є витязем, убранми у тигрову шкуру,- проте носієм лицарських ідеалів є не цей мандрівний журлиець і відлюдник, а витязь більш активної вдачі, рішучий і діяльніший Автондів. Не раз мусить Автонділ повчати засмученого Тарісла, що не втечею від кривди життя, написав їх запереченням, а боротьбою проти них може витязь сягти вершин справжніх лицарських чеснот. Наче життєвим девізом є для Автанділа його слова:
Витязь, навіть в горі, мусить мати місць для боротьби.
Зневажаю ти, що духом підупали в час журби!
3. Мова і роль поеми “Витязь в тигровій шкурі”
Глибокі думки і почуття Руставелі виразив чудовими віршами, відомими під назвою шаірі. Він законодатель і неперевершений майстер цього розміру. Шаірі – шістнадцятискладовий вірш. Поет користувався двома його видами: високим (4+4+4+4) і низькими (5+3+5+3). Рима низького шаірі – трьохскладова, а висока – двохскладова. Рима у Руставелі завжди точна, багата. Різноманітність віршового розміру допомагає уникнути монотонності.
Увібравши в себе мудрість останніх неоплатоністичних шкіл. Елади: міцно зв’язану з класичною філософією Греції, Руставелі поєднав її з високою поезією Сходу, з давньою поезією азербайджанського та іранського народів. Він не тільки згадує і порівнює своїх героїв до Ростома, Лейли і Менджуна, Віси та Раміна, до цих образів стародавньої східної поезії, але він і свій словник, свої метафори, свою поетичну майстерність збагачує тим доробком, що його створили Фірдоусі і Нізамі.
Поема Руставелі відіграла величезну роль для розвитку культури, мови, громадської думки грузинського народу. Цю поему високо шанували усі видатні письменники й діячі Грузії. Починаючи від письменників ХVII – XVIII століть – Теймураза 1, Бесікі, Давида Гурамишвілі – до таких видатних постатей грузинської літератури початку ХХ століття, як Ілля Чавчавадзе, Акакій Церетелі, Важа Пшавела, - всі вона так само захоплено говорили про геніального основоположника грузинської літератури, як говорив про нього Давид Гурамишвілі, цей достойний продовжувач Руставелієвої справи, похований на українській землі, в Миргороді, де він написав про Руставелі такі слова:
В дні прадавні древо віршів
Посадів був мудрий Шота,
Вкорінив його, розвинув,
Щоб росла плодів шпинота,
І плоди давало дерево
Всім кому була охота.
Віршів, рівних Руставелі,
Жодна не складе істота!
Треба також зауважити, що Шота Руставелі є по суті родоначальником нової грузинської літературної мови. Він не признає книжно-архаїчних норм давньогрузинського церковного письма. Для його поетичної мови характерні метафоричність, афорестичність. Афоризми, ліричні прелюдії, епітолії, красиво оформляють сюжет.
Перше видання “Витязя в тигровій шкурі”(під редакцією із коментарями Вахтанга VI) вийшов в Тбілісі в 1712 році. Питанням руставелології присвячені монографічні праці І.ДЖавахішвілі, К.Кекелідзе, Н.Марр, М.Броссе і ін.
Література:
Бажан М., “Дніпро” К., 1983;
Барамідзе А.Г. “Радянська енциклопедія”, М., 1971.