Володимир Маяковський

(1893 – 1930)

Постать неоднозначна у світовій літературі. Свій шлях поет починав із бунту проти старого світу.

Володимир Володимирович Маяковський – народився 19 липня 1893 р. у грузинському селищі Багдаді в родині лісника. Мати була родом з херсонських селян. Це і дало привід поетові згодом писати про своє походження.

З 1902 р. навчався в місцевій гімназії, а потім у Москві, куди родина переїхала після смерті батька. У 15-річному віці залишив навчання і розпочав революційну діяльність, за яку тричі опинявся за гратами. 1911 р. повернувся до навчання – в Московському училищі живопису, скульптури та архітектури. Водночас пристав до футуристів.

Перший твір “Ніч” (1912) було надруковано в збірці “Зневага громадських смаків” – поетичному маніфесті російських футуристів, які проголосили себе творцями мистецтва майбутнього і заперечили все, що було створено в минулому. Нова культура за маніфестами “будетлян” (так вони себе називали), виникла на руїнах старої культури, старої моралі, старого суспільства. Бунт проти всього прийнятого відповідав характеру молодого В.Маяковського, могутня натура шукала нових ідей і незвичайних художніх форм.

Футуристичну філософію заперечень і боротьби поет сприйняв як програму власного життя і творчості. Одягнутий у жовту кофту або піджак апельсинового кольору, він читав свої вірші.

У віршах періоду 1912-1916 рр. (“Нате!”, “Вам”, “Послухайте!”, поемах “Хмарина в штанах”, “Війна і світ”) лунав виклик старому світові, поет звинувачував натовп у бездуховності, пасивності, байдужності, закликав до боротьби. Під впливом революційних ідей безлика юрба як символ міщанського старого життя набула рис класового ворога – експлуататора трудящих мас, а скорочено – буржуа. Напередодні жовтневих подій 1917 р. Маяковський написав рядки, які стали народною частівкою:

Їж ананаси, рябчиків жуй,

День твій останній надходить, буржуй!

Маяковський розглядав свою творчість як естетичну революцію – аналогію революції соціальній.

Свої вірші він нерідко називав “сходинками у майбутнє”.

Поет віддавався руйнівній революційній стихії із захопленням.

За часів громадянської війни працював у “Вікнах сатири РОСТА (“Російське телеграфне агентство”), малюючи ночами плакати і пишучи короткі вірші до них, щоб вранці у вікнах магазинів люди прочитали:

Культура – Комуна! Будівники – ми!

Твори перших років рев. (поема “15 000 000”), п’єса “Містерія – Буфф”, вірші “Лівий марш”) пройняті вірою в перемогу ідей нового суспільства, побудованого за законами братерства і справедливості.

В наступ рушай лівою! Маяковський вважав себе агітатором, який не протистоїть натовпу, а є його часткою, робітником, його голосом.

Нова хвиля патріотизму охопила поета після подорожі до країн Заходу. Починаючи з 1922 р. він 9 разів перетинав кордон. Німеччина, Франція, Мексика, Америка викликали у поета антагоністичні почуття: він засуджував наживу, експлуатацію, расизм. Технічна озброєність, дива архітектури Америки лише підкреслювали протиріччя буржуазного світу, що знайшло вияв у віршах “Хмарочос у розрізі”, “Бродвей”, “Блек енд уайт”.

В.Маяковський набув величезної популярності.

Нещодавно стало відомо, що в останні роки життя В.Маяковський почав усвідомлювати примусовий, штучний характер своїх творів. У чернетках було знайдено гірке визнання, що він “став на горло власним пісням”. У відповідь на свою поему “Добре!” збирався писати нову – “Погано!”.

Гіперболізм світосприймання поета допомагав йому у творчості, але заважав у житті. Він прагнув великої віри, всесвітнього визнання, космічного кохання. В історії поряд з його іменем згадується Лілія Брік. Саме її поетичне ім'я римував В.Маяковський, саме їй присвятив він більшість своїх творів, це її ініціали, наче навмисне для тонкого поетичного слуху В.Маяковського, складались у слово ЛЮБЛЮ. Вони познайомились влітку 1915 р. На той час Л.Брік була одружена, що ускладнювало їхні взаємини. Вихід із пікантної ситуації В.Маяковський та Бріки знайшли незвичний: погодилися на “любовний трикутник” і створили нову родину. Йосип Брік, який дуже кохав дружину, обрав собі роль друга і порадника. До речі, саме він перший почав вивчати віршування поета, допомагав йому.

Радянська критика замовчувала сімейне життя В.Маяковського, вважаючи, що воно компрометує поета. Але зараз це є спробою відповісти на запитання: “Чого більше в сімейному союзі В.Маяковського та Бріків – справжнього почуття чи футуристичної декларації?”

Мабуть, недарма, за словами Л.Брік, зразком її побутового експерименту була книга М.Чернишевського “Що робити?”

Багато фактів свідчать про справжню ніжність і довіру в їхніх стосунках. Лілію Брік поет називав свою єдиною жінкою; незважаючи на те, що в його житті з’являлися й інші захоплення - Еллі Джонс, Тетяна Яковлєва, Вероніка Полянська, - Маяковський завжди повертався до Лілі. У передсмертному листі до уряду саме Бріків поет визнавав своєю родиною.

Згідно з офіційною версією, що викликає чимало сумнівів, поет застрелився 14 квітня 1930 р., коли Бріків не було в Москві, і мати Маяковського повторювала: “Якби була Ліля, цього не сталося б...” Куля, що обірвала його життя – ще одна загадка. Чому поет, який засуджував самогубство С.Єсеніна (до речі, вкрай непевне), буцімто вчинив так само? Версій існує багато, але зрозуміло одне: він поступово втрачав упевненість у своїх ідеалах (творчість останніх років переважно сатирична); крім того, самогубство було одним із головним мотивів у житті Маяковського. За словами Л.Брік, це було ніби хронічною хворобою Він кілька разів намагався піти з життя... і одного разу це закінчилося трагічно.

Після смерті ім'я В.Маяковського знову стало об’єктом політичної гри. Через 5 років після трагічного пострілу Сталі проголосив В.Маяковського “найкращим поетом епохи”. Великого бунтівника одягли у бронзу, зрівнявши гострі кути, а творчість пошматували на цитати, які, виокремлювали, справляли потрібне для влади враження.

Твори В.Маяковського непідвладні