“Ніч” (1912 р.)

Це перший твір В.Маяковського, який відрізняється від його подальшої творчості, особливо щодо віршування, а в ідейній площині є виявом симпатій та антипатій поета, його світобачення. Автор змалював нічне місто як боротьбу темряви зі світлом. У цю боротьбу втягнуто людей і поета. Поет і натовп – давня антитеза в поетичному світі, але у В.Маяковського поет є антиподом і водночас голосом і серцем мешканців вулиць і майданів.

Ліричний герой вірша – дитя нічного міста, він стежить за змінами кольорів, які, до речі, дуже виразні (багряний, білий, жовтий), за рухом людей, що ховаються за дверима від ночі, і дарує їм “усміх у вічі”. Але у відповідь чує лише регіт балагана і залишається на самоті.

Червоний і білий відкинутий,

зжужмлений,

в зелений кидали жменями дукати,

а чорним долоням зібравшихся

вікон роздали палаючі жовті карти.

Вірш можна вважати однією розгорнутою метафорою нічного міста. Вікна, що засвічуються, поет порівнює з долонями, яким “роздали палаючі жовті карти”. Це порівняння побудоване на асоціаціях, викликаних життям нічного міста. Як футурист, В.Маяковський ненавидів міщанство, ситість, марнування часу.

Розмір, яким написано вірш, - амфібрахій, класичний метр; надалі поет відмовився від класичних розмірів і перейшов до тонічного віршування.

“А ви змогли б?” (1913 р.)

У цьому вірші вирізняється лексика двох видів:

слова, що змальовують світ буденності, позбавлений будь-якої мети (фарба, склянка, жерстяна риба, будень);

слова, які символізують існування іншого світу – прекрасного й духовного (ноктюрн, флейта, океан, поклики).

Тому у творі основним є конфлікт двох світів – бездуховного і духовного, що його перенесено в психологічну сферу.

Ліричний герой переживає недосконалість дійсності як свою особисту драму і як поштовх до дії. Він незадоволений міщанською буденністю, тому прагне все змінити силою своєї волі, творчості, фантазії.

“Я вмить закреслив карту буднів...”

Головний мотив вірша – прагнення до перетворення світу, пошуки духовного ідеалу в житті. Але героєві не досить того, що він сам бунтує проти застарілого й недосконалого, йому треба, щоб усе людство розпочало боротьбу з бездуховністю, міщанством, вульгарністю.

Питання, що його поет виносить у назву і фінал твору.

(“Ноктюрн зіграти ви зуміли б на флейті водогінних труб?”)

не потребує відповіді – воно риторичне, але вимагає дії. Це питання поділяє людей на ситих, байдужих і тих, хто здатний зробити буденне життя новим, яскравим, несподіваним.

Основні тропи – метафори та епітети (змазав карту будня, вилиці океану, поклики нових губ). Часто вживаються займенники “я” та “ви”, що пов’язані між собою за принципом контрасту і символізують антитезу “поет – юрба”, традиційну для ранньої поезії В.Маяковського.

“Послухайте!” (1914)

В.Маяковський звертається до теми призначення людини, сенсу її земного та зоряного існування і стверджує, що особистість не проживе без краси, яку створюють диваки-поети.

Послухайте!

Коли вже зорі запалив хтось –

Отже, в цьому потреба велика?

Отже – хтось бажає, щоб зорі світили?

Отже – хтось-таки називає ці плювочки перлинками?

Ліричний герой вірша – саме такий поет, для якого немає часових і просторових меж, він вривається до Бога, він причетний до засвічування зірок. Водночас відчуваються його самотність, беззахисність “беззоряна мука” непорозуміння, гостра потреба у мрії, красі, зірках.

Експерименти В.Маяковського щодо віршування сприяли створенню притаманної лише йому оригінальної системи. Це новий графічний запис віршів – “драбинкою”, яка створювала увагу на окремих словах, незвичайні рими.

Поет не визнавав повних рим, коли збігаються слова, частини мови, не використовував традиційних рим. Він римував різні частини мови, утворював рими в середині рядка, фонетичні рими (коли збігаються не всі звуки). У його віршах могли римуватися початок і кінець рядків і навіть слова, що належать до різних строф.

Вірш його будувався не на постійному чергуванні наголошених і ненаголошених складів, а на кількості наголосів.

Таке віршування має назву тонічного і використовується в усній народній творчості, але Маяковський удосконалив його. Кількість наголосів у рядках була неоднаковою. У поета-новатора відсутній традиційний поділ віршів на строфи по 4 або 6 рядків, його строфи мають будь-яку кількість рядків.

“Лілічко! Замість листа” (1916)

Вірш присвячений Лілі Брік, яку В.Маяковський дуже любив і до якої повертався у різні періоди свого життя. Але твір виходить за межі біографії поета, набуваючи узагальнюючого значення, оскільки в ньому порушується вічна тема – кохання.

Ліричний герой вірша – сильна особистість. Автор порівнює його з биком, слоном, але цей сильний “дикий звір” підкоряється одному-єдиному погляду і дотику руки коханої. Він схиляється перед нею, тому що окрім її любові для нього “немає сонця” і “немає моря”, і лише один звук дає йому радість – “дзвін любимого імені”.

“Не впаду від чаду...”

Без коханої світ перетворюється для нього на пекло, життя втрачає сенс. Але почуття ліричного героя відзначаються особливою шляхетністю. Усвідомлюючи невідворотність “розлуки, не знаючи “де вона і з ким”, він залишається вірним своєму коханню назавжди.

“Завтра забудеш, як тебе коронував...”

Вірш написаний у традиційній для раннього періоду В.Маяковського творчій манері. Тонічна система допомагає створити схвильованих монолог ліричного героя, показати найменші рухи його душі. Відчуття великого щастя кохання і драматизм розлуки передають численні епітети, метафори, порівняння.

Основним лейтмотивом твору є фраза “Окрім любові твоєї...”, яка повторюється кілька разів і підкреслює силу великого почуття поета. У вірші дуже багато звертань: “Лілічко!”, “дорога”, “хороша”.

Однак твір – це звертання не тільки до коханої, а й до самого себе. Вірш має підзаголовок: “Замість листа”. Він розумів, що не може повернути кохану, але не відмовляється