Мало кому із жителів Іванкова відома історія свого селища. Нема в ньому ні старих унікальних пам’яток архітектури, ні замків чи інших споруд тих часів, які б нагадували про далеке минуле містечка. І все-таки Іванків, як і багато інших населених пунктів правобережної України, має свої сторінки минулого, його історія сягає в глибину віків.
Творчість народного художника України, лауреата державної премії УРСР ім. Т.Г.Шевченка Марії Примаченко – явище самобутнє, неповторне, як мистецтво кожного з великих майстрів. Народжені, здається самою землею, вони поєднують у своїй особі прагнення багатьох поколінь, дають їм найповніший художній вираз завдяки своїй індивідуальності, своєму таланту. Творчості Примаченко в останні десятиліття присвячені статті, науково-популярні фільми, теле і радіопередачі.
Народилася Марія у 1908 році у селі Болотня Іванківського району Київської області. З дитинства пасла гусей і на піску малювала всякі квіти. Пізніше набрала глею синюватого і розмальовувала власну домівку. Талант Марії помітили. Її творчість стала різноманітною. Марія малює, вишиває, захоплюється керамікою. У Київському державному музеї народного декоративного мистецтва зберігаються її чудові керамічні вироби. Марія Оксенівна Приймаченко залишила після себе велику, незбагненну спадщину. Сотні й тисячі її картин розійшлися по цілому світу.
Успадковує талант матері і її син Федір Васильович Приймаченко. Його художні картини експонувались на обласних і республіканських виставках народного образотворчого декоративно-прикладного мистецтва і відзначилися дипломами, срібними і бронзовими медалями. А в 1974-му він був учасником виставки творів самодіяльних художників під назвою “Слава труду”, влаштованої у Москві. За що теж був нагороджений срібною медаллю.
Верес Ганна Іванівна – народний художник України, лауреат державної премії України ім. Т.Г.Шевченка, заслужений майстер народної творчості УРСР. Від своєї матері в рідних перейняла Ганна мудре розуміння орнаменту, відчуття кольору, ті навички, що зберігаються в їхній родині, як найдорожчий скарб. Дійсно, талант завжди багатогранний. І скільки не придивляйся до нього – все одно він, як коштовний камінь після ювелірних рук ювеліра : виблискує, переливається всіма своїми гранями. Ганна Іванівна живе і продовжує працювати у селі Обухові Іванківського району Київської області. Без цього не уявляє свого життя. Її ткані рушники вже давно відомі і за межами України. Часто зараз до нашого району приїжджають гості із Італії, Іспанії, Франції, Германії і кожен дуже радий отримати у подарунок рушник, вишитий руками відомої майстрині з Обухова Ганни Верес.
Заслужений майстер народної творчості України Скопич Василь Платонович. Про його, як відому шанувальникам образотворчого мистецтва людину знають не лише у нашій державі – писано-переписано багатьма журналістами. Музикант за фахом, Василь Скопич захоплюється живописом. Як неповторні квіти в картинах Скопича, так неповторні й характери його героїв. Василеві Скопичу не треба, як кажуть, вивчати матеріал, виїжджати кудись ближче до героїв. Навіщо? Він живе життям рідного району, турботами й радощами земляків. Художник наче втілюється у своїх земляків, відчуває їхнє життя своїм серцем, робить зримими такі процеси внутрішнього стану людини, які, здавалося б, підвладні лише музиці. Народився Василь Скопич у селі Макарівка Іванківського району Київської області.
Після катастрофи 1986 р. на ЧАЕС В.Скопич створив цикл живопису “Зірка Полин”, як правило, в цих його полотнах переважають червоні і жовті тони, завдяки чому він досягає надзвичайного емоційного впливі наглядачів. Але водночас в роботах художника проглядається всепереможний промінь світла і надії, що “зона” – не мертва на вічно земля, а колись таки знову оживе і протягнеться до сонця всіма своїми паростками.
А ще Василь Платонович устаткував від батька і пішов далі його у столяруванні. Нинішні вироби майстра-червонодеревника можна демонструвати у музеях, вони прикрашають світлиці багатьох людей, які прагнуть зробити свій побут естетично-гармонійним.
Герой соціалістичної праці – Бойко Любов Назарівна. На її долоні вимальовуються сині оченята квітучого льону, з її рук тягнуться до сонця тендітні стебельця, веселкою барв парує земля, на якій впевнено, владно стоїть володарко – Любов Назарівна, ланкова колгоспу ім. Комінтерну. Хліборобське надбання багаторічної праці Любові Бойченко на колгоспних ланах немале. Це 1500 га вирощеного і зібраного, здебільшого вручну льону. Це, приблизно,–1050 тон льоноволокна, з якого промисловість країни виробила 945 тон пряжі, а текстильники виткали 2 млн. 835 тис. метрів полотна.
А взяти картоплю. На рахунку славетних земляків близько 2300 га. доглянутих картопляних плантацій, з яких викопано 10250 тон бульб. Вирощували й інші сільськогосподарські культури.
Не можна не перелічити видатних наших іванківців – заслуженго працівника сільського господарства Кабернюк Галину Янівну, заслуженого будівельника України – Кононенко Івана Васильовича. Своєю невтомною працею вони примножують багатства нашого району, а загалом і всієї країни.
