В часи розквіту громадської й літературної діяльно-сті Франка за участь у селянському русі заарештувалї вдруґе (1880). Після звільнення з тюрми хворого, |Вд конвоєм поліції письменника відправили в село. Він ма-ло нб номер з голоду. Свої страждання й яуяи людей і цїсарській тюрмі Фраяко описав в оповіданні «На днЬ

^У Дивові Франко розгортав революційну роботу сере? робітйійгів, пише повість «Борислав сміється», як$ друкує в прогресивному журналі «Світ» (1881—4^82^ Тут також друкувалися йоі-о статті про робітниче питан-ня 'й Галичині й Австрії, про Шевченка, (Заятикова-Ще^ дрійа, з яких бсобливо ційной е стаття про сатиру ЇПев-

чепка — «Причинки до оцінений поезій Тараса Шевчен-ка > («Темне царство»).

У 80-х роках Франко двічі приїжджав до Києва, щоб організувати видання /к\рналу, який би об'єднував усіх прогресивних українських літераторів, але тут на пере шкоді сталії бур/к; азні націоналісти.

У 1887 р. вийшла з др^ку збірка його поезій «З вер-шин і низин?), яка мдча велике значення у розвитку укра-їнської ресо'іюцшііо д°ліократпчноі поезії.

У 1889 р. Франко б\в заарсшговрниіі втрете. ЇЇого, як і стлдентів-екскурсаптів, обвинуватили в тому, що вони ніби хотіли відірвати Галичину від Австрії і прп єднати її до Росії. У тюрмі Франко просидів два з поло виною місяці і написав кілька оповідань з тюремного життя, зокрема оповідання «До світла».

У 90 х роках українські реакційні кола, шовіністич-на інтелігенція і польська шляхта посилили свою бо-ротьбу проти Франка.

Щоб затримати розвиток революційного руху, ^на-родовці» пішли на угоду з австрійським урядом і поль-ською шляхтою, виявивши повну солідарність з їх реак-ційною політикою в Галичині.

Іван Франко рішуче виступав проти цієї угоди, яка во-рожа була народові Галичини. Він засуджував фальши-вий патріотизм і викривав облудну націоналістичну писа-нину галицької буржуазно-націоналістичної газети «Діло».

Здобувши при Віденському університеті вчений сту-пінь доктора філософії за наукову працю про старору-ську повість «Варлаам і Йоасаф», письменик мав намір викладати у Львівському університеті, але австрійський уряд, польська шляхта та українські буржуазні націо-налісти не допустили його до викладання.

З 90-х років Франко бере активну участь у виданні журналів «Народ», «Житє і слово» і «Літературно-на-уковий вісник».

Трудящі Галичини не раз висували кандидатуру Франка до австрійського парламенту та галицького сей-му. Але польська шляхта і українські буржуазні націо-налісти, боячись його гнівного слова, не допустили на-родного представника до органів державної влади.

Українська ліберальна її реакційно-монархічна інте-лігенція, буржуазні націоналісти вели проти Франка шалену кампанію, оголошуючи його небезпечною для суспільства людиною, вигадували різні обвинувачення, на-магаючись обмежити його вплив на народ. Не раз наці-оналістична преса, зокрема газета «Діло», виступала про-ти письменника. Зазнавав Франко і цензурних утисків. Його твори не дозволяли друкувати, а то й зовсім коя-фісковуаали.

Письменник мужньо боровся проти буржуазних на-ціоналістів. У цій 'боротьбі зростала популярність його серед трудового народу, якому він віддав усі сили й знан-ня. «Бувши сином українського мужика,— говорив пись-менник,— вигодуваний на чорному хлібі мужицькому й на праці нерепаних рук мужицьких, повинен я власною працею цілого життя свого відробити ті шаги *, що їх мужицька рука витратила, щоб я міг вибратись на висо-кості, до світло ясніє, де волі чутно дух і де вселюдські ідеали зоріють» (передмова до збірки «Галицькі об-уазки»). *

У 1898 р. було відзначеао 25-рїїчя ятгературиої діяль-ності Фраяка.

Оетаняш період життя й діяльності письменника при-падає на кінець XIX — початок XX ст. В цей час пись-менник знайомиться з окремими працями Леніна. Відо-мо, що в журналах «Нове слово» і «Жизнь», де були вмі-щені ираці В. І. Леніна «К характеристике зкономи-ческото романтизм»», «Капиталиам в сельском хозяйстве», друкували^ і твори Франка в перекладі російською мовою.

В 1900 р. Франко видав збірку поезій «Із днів жур-би». В абірку ввійшла поема «Іван Вишенський». В цій поемі зображено полум'яного патріота Івана Вишен-ського — ягенримиренного борця проти насаджування на;

Україні католицизму як засобу поневолення народу. До-сліджуючи творчість видатного українського 'полеміста, Франио надисав ряд наукових праць при Вишенського і однойменну поему. У поемі Франко не дає широкої історичної картини. Історичний фон тут відступає на дру-гий план, а на перший ставиться велика внутрішня бо-ротьба юта аскетичними чернечими ідеалами і життям, змаганням за народні інтереси. Ніщо не може скувати живої душі патріота, що бажав віддати всі сввї сили й талант ва користь своєї любимої вітчизни.

Поема «Іван вишрнськпй» є патріотичним твором, що

сівердлує благородну ідею слу/кіпня визвольній боротьбі рідного поневоленого народу.

Починаючії з 1900 р., 1. Фрапко встановлює зв'язмі з ленінською газетою «Искра» і з плехановською груиого <<Впзроленпя праці». На запрошення соціал демократич-ної гр^ пп І. Франко пнстті пив у журналі «Жизнь». ЇЇою кореспондс 'іція «З Гсілп чини» яскраво показувала нужденне /кпття галичан українців, чкі зазнавали нещадної експлуатації, постійних утисків, на-ціонального гноблення. В. І. Ленін високо оціпив цю кореспонденцію.

Фраііко радісно зустрів звістку про революцію 1905 р в Росії і відгук пувся на неї рядом своїх творів, зокрема найкра-щою поемою «Мойсей».

Ілдшток м^зен Ігапа Фріїїи.а у м Львові

В поемі «Монсей» зо-бражено тривалу й важку боротьбу нрпгнічеші\ па-родів за свос соціальне п національне визволення.

Мойсой, що присвятив себе боротьбі за ідеали нового су-спільства, важкпм шляхом виводить свій народ з країни рабства в країну свободи. На шляху до свободи стоять ре-акціонери Авірон і Датан. Щоб