стати на чолі маси, вони почали чинити Мойсееві опір, намагались протиставиги себе своєму вождеві, прагнули, щоб маса відмовилася від визвольної боротьби за краще майбутнє і задовольнилась буденними вимогами життя:
На пророньм слова їх одвіт:
«Наші кози голодні!»
І на поклиь його у похід:
«Наші коні не куті1»
Антипатріоти намагаються підірвати народно-вігзволь-ний рух і втопити ідеї прогресу у віковічному рабстві й пітьмі. Зрадники підміняють ідею боротьби за поступ вузькими особистими інтересами.
На заклик Мойсея прямувати до величної мети вони відповідають:
Нам і тут непогано
Зрадиийи Авірон і Датан тимчасово перемогли. Вір-ний ідеям визвольного руху, Мойсей сам прямув до здійснення наміченої мети, але він на мить втрачає віру в краще майбутнє свого народу.
Поет-революціотар вірить у силу пригнічених наро-дів, які яеминуче повстануть на боротьбу за свої праваг
\ ' Вірю в виду духа І в день воскресний твойого повстання.
Обранець народу, Єгошуа, закликає до походу, до-і зброї, до боротьби проти антипатрютів, зрадників, якйк^ поет виносить справедливий вирок: і
""" АвіройаТїамінаям поб'ють, _ ^ А Датаяа повісять... у
З революцією в Росії Франко пов'язував ідею визво-лення народів і возз'єднання українських земель в еди»|
ній вільищ сім'ї:
^
Та прийде час, і їй вогнистим видом Засяєш у народів вольних колі, Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом, Покотиш Чорним морем гонів волі І глянеш, якісазяїя домовитий, По своїй хаті і по своїм полі
Віковічні мрп народу про свйе соціальне й ^аціоаалїі не визволення здійснились лише в ваші часи у великії» боротьбі радянського народу під керівництвом КомуІ ніетячяої партії. ^
Великі сподівання письмеййик вислови» у статті «Не в« історія російської літератури»: «їїипюмд ті слова ї хвилі, коди вість про остатвчяяй: уладок російської! автократизму 1, *найтяжчого ворога також російської тЙ тератури, радісним подихом колише серцями всієї циві ліа&ваяої людськості. І ми певна, що той подих свободі буде початком нової, еиітяііпої ери російської літератури» У роки першої російської революції популярність Франка на Україні і в Росії ще більше зростає. У 1906 р. рада Харківського університету надала йому почесний ступінь доктора російської словесності.
Високо цінив Франка М. Горькпй. Він узяв участь у вшануванні 40 річного ювілею його літературної діяль-ності (1913). В ювілейній збірці «Привіт Іванові Фран кові...» було вміщено твори Горького, Королепка, ^.ьра'пі-гьких, чеських і болгарських літераторів. Любов і по шана видатних лчених і письменників окрилювали хво-рого Франка.
Буржуазні націоналісти намагатись відірвати вели-кого письменника від народу. Але Франко завжди б\п вірний своєму народові і гостро засуджував різних за-проданців та зрадників. Непримиренно боровся І. Фран-ко проти реакції в усіх її формах і проявах. Він рішуче виступав протії папи римського, проти народовської про-повіді нести «християнську любов» у народ. Письменник вважав, що народові потрібні радикальні заходи, аж до революції, а не облудна релігія.
Помер Франко 28 травня 1916 р. у Львові. Поховано його на Личаківському кладовищі, де йому поставлено пам'ятник із зображенням каменяра, який важким кай-лом розбиває гранітну скелю.
Все своє життя Франко віддав боротьбі за щастя тру-дового народу.
ФРАНКО І РОСІЙСЬКА ЛІТЕРАТУРА.
Революційно-демократичний світогляд Франка фор-мувався під значним впливом передової російської та ук-раїнської громадської думки, художньої літератури, зокрема творчості Герцена, Шевченка, Бєлінського, Чер-нишевського. Франко як письменник був тісно зв'язаний з передовою науковою думкою в Росії, з ідеями росій-ських революційних демократів. Він завжди був другом великого російського народу і невпинно пропагував най-прогресивнішу в світі російську літературу.
Для пропаганди ідей революції і соціалізму в Захід-ній Україні Франко широко використовував художні твори російських революціонерів-демократів, зокрема ро-ман Чернишевського «Що робити?», вірші Некрасова, гнівну сатиру Щедріна іа літературно критичні статг;
Бєлінського, Добролюбова та ін.
