ІВАН ВИГОВСЬКИЙ

Гетьман України Іван Виговський (початок XVII ст. — 1664 рік) походив із старовинного роду української православної шляхти, яка оселилася у Вигові Овруцького повіту Київського воєводства. Історія роду досліджена явно недостатньо. Вважається, що то було відгалуження Лучичів і тому цей рід часто називали — Лучичі-Виговські. В королівському універсалі Виговському на Барське староство (1659) Ян-Казимир пов'язує його родовід із знаменитими князями Глинськими. Найвизначніший представник останнього був Михайло Глинський (помер 1534 р.) — видатний державний діяч Великого князівства Литовського, який перебував на службі німецького імператора Максиміліана, Альбрехта Саксонського та ін., став правою рукою великого князя литовського Олександра, а по смерті того підняв останнє значне повстання української та білоруської православної шляхти проти польсько-литовської католицької реакції. Зазнавши поразки, Михайло Глинський емігрував до Московії, де також вів активну політичну діяльність. Його племінниця Олена стала дружиною великого князя московського Василя III і матір'ю першого московського царя Івана IV.

Однак у світлі останніх генеалогічних досліджень пов'язання Виговських з Глинськими навряд чи має під собою реальний грунт. Очевидно Виговські беруть початок від Болсуна (Чорногуба) або Коркошка — вихідців з орди, що потрапили на Україну в часи князів Володимира

Ольгердовича або великого князя литовського Витовта (кінець XIV — перша третина XV ст.) і започаткувала гілки Болсуновських, Давидовичів-Виговських, Лучичів-Виговських та ін.

Батько майбутнього гетьмана Остап (Остафій) Виговський, син Івана1 Виговського гербу "Абданку"2, служив у київського митрополита, молдавського воєводича Петра Могили — видатного церковного і культурного діяча України. Джерела вказують, що Остап володів містечком Гоголів на території сучасної Полтавщини, де, можливо, й народився майбутній гетьман. Остап Виговський мав тісні зв'язки з Адамом Киселем, активним борцем проти дискримінації православної церкви (перша половина XVII ст.). Пізніше, в роки Визвольної війни, Остап Виговський осів у Києві, де став намісником київського замку.

Він мав четверо дорослих синів — Івана, Данила, Костянтина, Федора і, принаймні, одну дочку (Тетяну — ?). У роки Визвольної війни Данило Виговський здобув звання полковника бихівського, під час російсько-українського походу 1655 року проти Речі Посполитої і в роки гетьманату свого старшого брата став наказним гетьманом. На початку 50-х років XVII ст. він одружився на дочці Богдана Хмельницького Катерині. Костянтин Виговський служив спочатку А. Киселю, а потім перейшов на бік повстанців, обіймав посади полковника пінського й туровського, генерального обозного. По загибелі Івана Виговського очевидно подався в монастир. Був одружений з княжною Мещерською, дочкою багатого смоленського дідича, князя Івана Мещерського та Тетяни Полубинської. її брат — Іван-Йосип Мещерський був високоосвіченою людиною, служив королю Речі Посполитої Владиславу IV, представляв його інтереси при дворі баварського князя Філіпа-Вільгельма, воював проти Франції у складі баварських військ. У часи гетьманату Виговського повернувся до православ'я, став ченцем Києво-Братського монастиря. чернігівським архімандритом. Федір Виговський відзначився в роки Визвольної війни як дипломат, зокрема його посилали до Москви; серед інших зустрічав посольства російського царя Олексія Михайловича. Сестра майбутнього гетьмана, яка, можливо, мала ім'я Тетяна, вийшла заміж за шляхтича Івана Боглевського (Боклевського), власника Глинського та Княжої Луки. Вона, очевидно, померла до 1658 року. Її чоловіка разом із новою дружиною того ж року, в березні, забили повсталі селяни в його ж маєтку. Двоюрідний брат Івана Виговського Самійло був сотником, а дядько в других Василь — полковником (овруцьким. Певне, родинні узи пов'язували Івана Виговського із сотником Криштофом Виговським, одним із керівників повстання на Поліссі. Дехто з дальшої рідні гетьмана (двоюрідні брат Юрій і племінник Ілля) служили на боці Речі Посполитої й лише після Гадяцького Трактату перейшли, як і Василь Виговський, під українські прапори. Про молоді роки майбутнього гетьмана не відомо майже нічого. Він здобув добру освіту, ймовірно у Києво-Братському колегіумі, чудово володів, окрім рідної української мови, ще й церковнослов'янською, польською, латинською, непогано знав російську, був прекрасним каліграфом. Самійло Величко свідчить, що Виговський був "вивчений вільним наукам, славився за дотепного і вправного в писарських справах". Не випадково, пізніше виступав як покровитель Києво-Братського колегіуму, підкреслював своє знайомство з Феодосієм Софоновичем — видатним українським церковним і культурним діячем, ректором Києво-Братського колегіуму в 1653 — 1655 роках, ігуменом київського Золотоверхого Михайлівського монастиря (1655 — 1672), письменником, теологом та істориком. Не випадковість і те, що в ході розвитку російсько-українських зв'язків саме Виговському на його прохання патріарх Никон надсилав книги, а також священні сосуди й ризи. Майбутній гетьман був членом православного луцького братства, яке в боротьбі проти Речі Посполитої обстоювало права української мови й православної релігії. Свою військову кар'єру Виговський розпочав у кварцяному війську "товаришем", тобто рядовим шляхтичем — професійним вояком (такі, зазначимо, складали кістяк армії Речі Посполитої). В роки панування короля Владислава IV (1632 — 1648) Виговський відзначився у боротьбі проти "неприятеля святого Хреста Господня", тобто у боротьбі проти турецько-татарсько-ногайської агресії. У 30-х роках XVII століття він служив у луцькому гродському суді, 1635 року став намісником луцького староства, ще трьома роками пізніше — писарем при Яцеку Шемберку, Комісарові Речі Посполитої над Військом Запорозьким, поставленому урядом над козаками після поразки повітання 1637 — 1638 рр. Очевидно, тоді ж Виговський познайомився чи увійшов у тісніші контакти з Богданом Хмельницьким — тодішнім генеральним писарем Війська Запорозького, принаймні, вони зустрічалися під час переговорів на Масловому Ставу. Приблизно наприкінці 20 —початку 30-х