РЕФЕРАТ
на тему:
Життєвий і творчий шлях Степана Пушика
С. Пушик народився 26 січня 1944 р. в с. Вікторів Галицького району Івано-Франківської області в селянській родині. Хліборобська сім’я рано втратила батька-годувальника. Малому Степанкові було всього 13 років, коли разом із молодшими сестрами й братом він залишився напівсиротою. Вже тоді глибоко запали в душу хлопчини материнські тужливі пісні, які старанно запам’ятовував і записував. Освіту здобував у Вікторівській, Комарівській та Косівській школах, Тлумацькому (Богородчанському) сільськогосподарському технікумі. Саме в роки навчання почав занотовувати легенди, прислів’я, приказки та пісні, але систематично збирає народно-поетичні твори з 1959 року, з часу першої публікації власного вірша ”Наша молодь” у галицькій районній газеті “Радянське село”. Відвідував організовану при редакції літературну групу.
За прикладом однієї знайомої майбутній письменник заводить зошит-пісенник, який швидко заповнює записами. Його родина, як і все село, була співуча, тому загальний зошит на 100 аркушів швидко списався. “Тоді старалися переспівати хлопці дівчат, дівчата хлопців, а матері слухали спів молоді й намагалися впізнати голоси своїх синів і дочок”, – згадує Степан Григорович.
Навчання в технікумі у середині 60-х років було “справжнім раєм” для юного збирача фольклору, адже поруч із ним навчалися в основному діти колгоспників не тільки з Івано-Франківщини, але й із Буковини, Закарпаття, Поділля, Придніпров’я, Волині, з усіх куточків Української РСР. При редакції богородчанської районної газети “Нове життя” теж діяв літературний гурток. Студент Пушик багато друкувався, читав і, звичайно, щиро хвалився, що володіє цілим скарбом – п’ятьма альбомами записів різних за жанром пісень. 1963 року, від’їхавши тимчасово на практику, Степан позбувся своєї кількарічної праці. Підозрював у крадіжці колегу-студента, але коли згодом, вже будучи депутатом Верховної Ради першого демократичного скликання, украли щоденника-підручника із творами та фольклорними записами, коли з його помешкання зникали рукописи обсягом 200 сторінок, став думати, що це справа рук працівників КДБ. В 1972 та 1977 роках у квартирі письменника були проведені таємні обшуки. В ті часи творчі люди від першої публікації перебували під пильним оком спецслужб, а коли “вештаєшся по селах, всіх постійно цікавить, що записує молодий чоловік у бандерівському краї” (С. Пушик). В 1967– 1973 рр. поет продовжив студії в Літературному інституті ім. М. Горького у Москві, деякий час навчався на загальнонауковому факультеті Івано-Франківського педагогічного інституту ім. Василя Стефаника, а пізніше – в докторантурі Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. Максима Рильського Національної академії наук України. Десятки років, починаючи з 1960, Степан Григорович веде щоденники-підручники записів фольклору, вважає, що це найбільший на планеті щоденник із 300 томів по 200 сторінок кожен. Він містить тисячі сторінок записів усіх жанрів усної народної творчості. А ще в окремих зшитках-сотні казок, легенд, переказів, народних оповідань, примовок, балад, пісень-хронік, колядок, щедрівок, гаївок, русальних, купальських, петрівчаних, пастуших пісень, приспівок до танців, ладканок, ігор, забавлянок, колискових, жовнірських, заробітчанських співанок тощо, що чекають свого опублікування.
Дещиця зібраного вийшла друком:
1. Казки Підгір’я. Записи, впорядкування, післямова Степана Пушика. (Ужгород: Карпати, 1976. – 208 с.).
2. Золота вежа. Українські народні легенди, притчі, перекази та приповідки / Передмова, упорядкування, запис та підготовка текстів, словник / – Ужгород: Карпати, 1983. – 224 с.
3. Срібні воли. Казки гір і підгір’я в записах Степана Пушика. / Запис текстів, літературне редагування та передмова С. Пушика / Київ: Веселка, 1995. – 387 с.
4. Українські тости. Запис текстів, впорядкування. Київ: Бібліотека українця, 1995. – 92 с.
5. Українські тости. / Друге доповнене видання / Там само, 2003. – 176 с.
Записи фольклору друкувалися в багатьох колективних збірниках:
1. Чарівне горнятко. Казки Покуття. Записи. Ужгород: Карпати, 1971. – С. 199–251.
2. Пісні Карпат. – Записи. Ужгород: Карпати, 1972. – С. 223.
3. Ходили опришки. Збірник українських народних переказів, легенд і інших творів. Ужгород: Карпати, 1983. – №№ 21, 22, 24, 25,46, 65, 66, 162, 183, 190, 193, 240, 248, 265, 277, 280, 283–285, 287–289, 291–293, 295–298, 300, 307–311, 328, 330, 331, 336, 337, 350.
4. “Народні оповідання”, “Легенди й перекази”.
Казки й легенди передруковувалися і в десятках збірників: “Золота книга казок”, “Лицарі гір”, “Казки Карпат” і інших.
Чекають на видання 15 тисяч упорядкованих прислів’їв і приказок, два томи легенд.
Найбільше записів С. Пушик здійснив, коли працював журналістом у обласній газеті “Прикарпатська правда” на Івано-Франківщині, як член Спілки письменників їздив на літературні виступи в райони Прикарпаття, Закарпаття, Донеччини, Харківщини. Збирачу завжди легко було знайти носіїв фольклору, до яких приїздив з магнітофоном і диктофоном. “Постійно треба мати при собі диктофон, ручку чи олівець з блокнотом, – радить фольклорист, – тупий олівець надійніший, ніж найгостріша пам’ять.” І, справді, багато народних перлів записано С. Пушиком з народних вуст на ярмарках, в автобусах, поїздах, літаках і на кораблях під час подорожей. Він побував в усіх населених пунктах Івано-Франківщини, у більшості Закарпаття, в усіх областях України, майже в усіх республіках колишнього Радянського Союзу, фактично облітав і об’їздив усю Північну півкулю, був у складі альпіністської експедиції на Еверест-Сагарматху-Джомолунгму, відвідав Непал, Індію, Словаччину, Польщу, Францію, США. Мандруючи землею, “багато зібрав, багато збагнув”. Без цих поїздок була б неповною тритомна монографія дослідника про давню віру українців “Бусова книга”. Названа праця Степана Пушика публікувалась в багатьох числах часописів “Березіль”, “Перевал”, ”Золоті ворота”, “Україна”. Це унікальна розвідка з історії та
