Л.Котова. Проблема щастя в етиці Сковороди, ст. 63-64

Що таке щастя? Пізнання себе і Бога. Усвідом своє щастя - значить найти його. Воно є у нас самих. Людина повинна знаходити своє щастя внутрішнім самоаналізом. Царство Боже є всередині нас. У цьому пункті свого вчення Сковорода наближався до моральної доктрини Толстого «Адское царство тоже внутри нас, оно в нас биваєт тогда, когда ми не сознаем, как необходимо для нас царство Божее.»

Сковорода висуває два положення про щастя. По-перше, «щастя в серці, серце в любові, любов - це закон самопізнання, не залежить ні від часу, ні від місця. По-друге, щастя у згоді нашої волі з потребами природи. Адже закон приоди - це закон гармонії, який керує людським життям. Життя згідно із волею Божою означає бути щасливим. Це не важко, а тому й можливо.

Що стосується практичної, життєвої моралі, то основне положення Сковороди таке: «благодарение блаженному Богу, что нужное сделал он нетрудним, а трудное ненужним.»

Практичний висновок із етичного вчення Сковороди може бути. Щастя - це вічне питання людства.

Все, що існує, що переходить від одного стану до іншого, є «все се плоть тлініє, а те, що є необхідного, внутрішнього, се вічне - Бог.» У людині це вічне божественне, є його внутрішній безсмертний дух, який Сковорода називав Мінервою.

Життя є тільки тоді справжнім, коли наш розум висліджує стежку до пізнання правди. Далі Сковорода говорить, що пізнання, таким чином, є єдине життя і разом з тим - єдине справжнє щастя людини. Людина повинна пізнати себе з 3 боків: 1) перше саморозуміння є порозуміння себе як окремої особи, як людини, що має свою особистість. Друге саморозуміння є порозуміння себе як члена громадського життя, тобто людину, що має з іншими людьми одну віру, одну Батьківщину, закони, мову і звичаї.Третє саморозуміння є порозуміння себе як істоти, яку створив Бог подібно своєму образу.

Окремі філософи вчили про якусь одну сторону самопізнання. І Христос перший навчив повному, тобто троякому самопізнанню. Пізнати себе трудно через те, що все залежить цілком від людської волі. Звідси загальна теоретична теза Сковороди: «Дяка Богові, що він потрібне зробив нетрудним, трудне - непотрібним. Щастя для людини є саме потрібне, але воно є і саме нетрудне, коли чоловік довідається, в чому воно.»

І в етичній, як і в метафізичній, сферах Сковорода, як ми бачимо, стоїть між детерміністами та інтерміністами, і хоче погодити їх з собою. Для цього він проводить ідею «звичайності» (природної вдачі). З одного боку, в людини є вільна воля, а з іншого — природна вдача.

Щастя буває тільки тоді, коли свобода волі і природний хист співпадають у житті людини. З цього принципу звичайності і незвичайності виходу Сковороди принцип національності. Лавровецький С. Український філософ Г. Сковорода,. Львів, 1894, ст. 5-20

Багалій Д.1. і M.I. Яворський Український філософ Сковорода 1922 , ст. 10,26,

Білий В. Г.С. Сковорода//Життя і наука, ст. 6, 21, 29. К., 1924.

Серцевиною етичного вчення Сковороди є питанна нормативної етики як умови досягнення щастя. Ідея «внутрішньої людини», спрямована на інтенсифікацію духовного життя, приводить до висновку, що щастя нема чого шукати у «видимій природі».

Щастя не залежить від місця і часу, від плоті і крові. «Рідне нам щастя не в почесній посаді, не в тім хисту, не в славному столітті, не у високих науках, не в багатому достатку. Щастя потрібно шукати в собі, у власній «невидимій природі», єством якої є Бог.

Етичний плюралізм Сковороди, зумовлений ідеалом «нерівної рівності», перебуває для кожної людини її власний життєвий шлях, у якому умовою щастя є «спорідненість»людини з тим чи іншим типом життя і поведінки. У діалозі «Алфавіт або Буква світу» філософ стверджує, що в кожної людини своя природа. Змінити її неможливо. Можливо лише, пізнавши її', обрати собі знання і життєвий шлях, «споріднений з цією «невидимою природою». Коли людина йде за вимогами «видимої природи», «сліпої натури», то вона потрапляє в рабство до останньої. Тягар рабства стає тим більшим, чим більше перевищуються необхідні потреби нагромадженими людиною багатствами та маєтностями.

«Споріднені» нахили людини легко відрізнити від «неспоріднених». Основними прикметами є їхня постійність і доступність. Поняття «потрібне співвідноситься в Сковороди з поняттям «легко». Справді природна потреба легкодосяжна. «Золотом можеш купити село, - повчає філософ, річ важку, бо не обов'язкову, а щастя як необхідна необхідність задурно завжди і всюди дарується.» Г. Сковорода. Початкові двері до християнської доброчинності. Тернопіль, ст. 1440

«Споріднена праця не лише засіб забезпечення матеріального існування. Вона цінна своїми наслідками, винагородою чи славою.» Вона є джерелом радості і щастя. Вона дозволяє знайти справжнє царство Боже у серці людини.

Висновки

Філософія Сковороди - це джерело справжнього гуманізму та співчуття людині. Вона змушує замислюватися над важливими питаннями життя. Філософа турбують вічні теми, які існують з часів виникнення людства. Він знаходить відповіді на багато запитань і ділиться ними з кожною людиною.

Усвідомлюючи своє покликання й часове призначення пробудження духу нації, Григорій Савич Сковорода кожним словом, кожним кроком, кожним помислом виконував свою місію. Власним життям він канонізував високі моральні принципи: волелюбність, твердість духу, гідність, щирість, добролюбство, прагнення мудрості, надійність, любов до ближнього. Цим утверджувалися