Вислови Оскара Уайльда

Художник – це той, хто творить прекрасне.

Розкрити людям себе і скрити художника – ось до чого тягнеться мистецтво.

Критик – це той, хто може в новій формі чи новими засобами передавати своє враження від прекрасного.

Вища, як і нижча, форма критики – один із видів автобіографії.

Ті, хто в прекрасному знаходять дурне, - люди зіпсовані, і при цьому зіпсованість не робить їх привабливими. Це великий гріх.

Ті, хто можуть побачити в прекрасному його високий сенс, - люди культурні. Вони не безнадійні.

Але обранець – той, хто в прекрасному бачить лише одне: Красу.

Ненависть дев’ятнадцятого століття до реалізму – це злість Калібана, побачивши себе в дзеркалі.

Ненависть ХІХ століття до Романтизму – це злічать Калібана не знаходжуючого в дзеркалі своє відображення.

Художник не намагається щось доказувати. Доказати можна навіть безсумнівні істини.

Художник не мораліст. Подібна схильність художника зумовлює непростиму манірність стилю.

Не приписуйте художнику нездорових тенденцій: йому дозволено зображувати все.

Думка і слово для художника – засоби Мистецтва.

Якщо говорити про форму, - праобразом усіх мистецтв являється мистецтво музиканта. Якщо говорити про почуття – мистецтво актора.

У всякому мистецтві є те, що лежить на поверхні, і символом.

Хто намагається проникнути глибше поверхні, той іде на ризик.

І хто розкриває символ, іде на ризик.

В дійсності, Мистецтво – дзеркало, відображуючи того, хто в нього дивиться, а зовсім не життя.

Якщо витвори мистецтва викликають суперечки, - значить в ньому є дещо нове, складне і значне.

Нехай критики розходяться в поглядах, - художник залишається вірний собі.

Можна пробачити людині, яка робить дещо корисне, якщо він цим не захоплюється. Тому ж, хто творить безкорисливе, єдиним виправданням служить лише страсна любов до свого творіння.

Всяке Мистецтво повністю безкорисне.

Оскар Уайльд

Кросворд

Розв’яжи кросворд і з виділених букв вийде прізвище письменника – Принца Парадокса. |

1

2

3

4

5

6

Прізвище людини, яка відіграла фатальну роль у житті Оскара Уайльда.

Дружина Оскара.

Вулиця, на якій мешкало подружжя.

Художник, який намалював портрет Доріана Грея.

Що не сподобалось Уайльду в Полі Верлені.

Головний герой “Портрет Доріана Грея”.

Відповіді:

1. Дуглас; 2. Констанція; 3. Тайт-стріт; 4. Голуорд; 5. Зовнішність; 6. Доріан.

Найвідомішим твором письменника, який приніс йому всесвітню славу і найповніше відбив його філо-софські та естетичні погляди, життєве кредо і принципи художньої творчості, був роман «Портрет Доріана Грея» (1891).

Цей твір — ідеальний приклад парадоксальної (пе-ревернутої) фабули. Закоханий у свою зовнішність Доріан Грей ладен закласти душу дияволу, аби не старіти і залишатися вродливим юнаком. І відбувається незви-чайне, протиприродне, фантастичне: зображений на портреті Доріан Грей фізично старіє, його намальоване обличчя вкривається зморшками, його врода гине, а сам Доріан у житті залишається молодим і гарним. Та настає час, коли Доріан готовий знищити свій портрет, який є свідком його безчестя і підступності. Він кида-ється на своє зображення з ножем. Відчайдушний крик пролунав у великому будинку. Слуги, вбігши до кімнати господаря, побачили на стіні прекрасний портрет мо-лодого Доріана Грея, а на підлозі з ножем у грудях лежав мертвий старий чоловік.

“Портрет Доріана Грея” можна вважати взірцем інтелектуального роману кінця ХІХ століття. У цьому творі втілено найдорожчі для письменника думки, що визначали спосіб і стиль його власного життя. «Роз-крити себе і втаїти митця — цього прагне мистецтво»,— сказано в авторській передмові до роману. Але в ньому відчувається потужний струмінь автобіографізму, і саме суб'єктивність надає зображеному психологічної досто-вірності.

Відомо, як виник задум роману: одного разу в май-стерні свого приятеля Уайльд познайомився з натурни-ком, який вразив його досконалістю своєї вроди. «Який жаль,— вигукнув письменник,— що таке славне ство-ріння мусить старіти!» На це художник, погодившись, додав: «Чудово було б, якби він залишався такий точнісінько, як зараз, а натомість щоб його портрет старів і вкривався зморшками».

Ця розмова торкалася проблеми, яка ніколи не пе-реставала хвилювати письменника: взаємини життя і мистецтва. Із цією проблемою тісно пов'язана інша: мораль і мистецтво, роль етичного та естетичного у житті. Для Уайльда, як відомо, ці слова були майже антонімами. Протиставлення мистецтва і життя, мис-тецтва і моралі породжує ряд інших протиставлень, що ними переповнений роман. Усе яскраве, блискуче, пре-красне пов'язане з мистецтвом; усе сіре, буденне — із життям. Навіть свою наречену Доріан Грей кохає доти., поки бачить у ній літературну героїню: Джульєтту, Офелію, Розалінду, Беатріче, Корделію. Як тільки Сібіл Вейн по-справжньому закохалась і перестала жити уяв-ним життям своїх героїнь на сцені, кохання Доріана минає. Коли трагічно пішла із життя Сібіл, Доріан не пролив жодної сльози, а своєму другові зізнався: «Якби я прочитав це у книжці, я ридав би! А от тепер, коли це сталося у житті, і сталося зі мною, воно виглядає занадто дивовижним, щоб проливати сльози».

Роман насичений детальними описами великосвіт-ських віталень, будинку і кімнат Доріана Грея. Сам герой визнає: “Я кохався на красивих речах, до яких можна доторкнутись і взяти до рук. Старий грезет, зелена бронза, лаковані дрібнички, різьблення із сло-нової кості, вишукані інтер’єри, розкіш, пишнота — усе це дає чимало втіхи”.

Що ж до пейзажів у романі, то вони вражають своєю штучністю, відшліфованістю: “Небо тепер стало чисто опаловим Опаловий — такий, що має колір опалу: молочно-білий і різними відтінками, і на його тлі навколишні дахи виблискували, мов срібло”. Тіні сріблясті, а небо сяє, наче чудова перлина. Штучну красу Уайд плекав, від природної відвертався. З усіх витворів природи він любив лише квіти.